Читати книгу - "Пригоди барона Мюнхаузена"

Ото дивувалися інші мисливці! Вони й уявити собі не могли, що такого лютого звіра можна спіймати живцем, не потративши жодного набою!

Вовк навиворіт

Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав саме тоді, коли був неозброєний і зовсім безпорадний.

Іду якось лісом, а назустріч мені вовк. Роззявив пащу — і просто до мене.

Що робити? Втікати? Але вовк уже накинувся на мене, перекинув на землю і ось-ось перегризе мені горлянку.

Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я рішучий, сміливий і винахідливий. Не довго думаючи, я засунув кулак вовку в пащеку і, щоб він не відкусив мені руку, засовував її дедалі глибше. Вовк люто дивився на мене. Очі його блищали від злості. Але я знав: якщо висмикну руку, він розірве мене на клаптики, тому безстрашно запихав її далі й далі. І раптом мені сяйнула чудова думка: я схопив хижака за нутрощі, міцно рвонув і вивернув, немов рукавицю, навиворіт!

Зрозуміло, що після такої операції вовк упав мертвим до моїх ніг.

Я наказав зшити із його шкури чудову теплу куртку і, якщо ви не вірите мені, з радістю покажу її вам.

Скажена шуба

Втім, у моєму житті були епізоди навіть страшніші, ніж зустрічі з вовками.

Якось мене почав переслідувати скажений собака.

Я кинувся від нього навтьоки.

Але на плечах я мав важку шубу, і вона заважала мені бігти.

Я мусив на ходу скинути її, забіг до будинку і тут же зачинив за собою двері.

Скажений пес накинувся на полишену шубу і заходився люто шматувати її. Служник вибіг із дому, підняв шубу і сховав її до шафи, де висів мій одяг.

Наступного дня на світанку слуга забігає до моєї спальні і перелякано кричить:

— Прокидайтеся! Вставайте! Ваша шуба сказилася!

Я підхоплююся з ліжка, відчиняю шафу, і що ж бачу?! Усе моє вбрання розірване на клаптики!

Служник мав рацію: моя бідолашна шуба сказилася, бо ж її вчора покусав скажений собака.

Шуба люто накинулася на мій новий мундир, і з нього лише клаптики полетіли.

Я вихопив пістолет і вистрілив.

Скажена шуба миттю затихла. Тоді я наказав своїм людям її зв’язати й повісити в окремій шафі.

Із того часу вона більше нікого не кусала, і я одягав її без найменшого остраху.

Восьмилапий заєць

Так, чимало дивовижних історій трапилося зі мною в Росії. Якось переслідував я незвичайного зайця.

Заєць був навдивовижу прудкий. Знай собі стрибає, хоч би на хвильку спинився перепочити!

Два дні ганявся я за ним, не злізаючи з сідла, а все не міг наздогнати.

Моя вірна собака Діана не відставала від нього ні на крок, але я ніяк не міг наблизитися до нього на відстань пострілу.

На третій день мені таки вдалося підстрелити цього проклятущого зайця.

Ледве він упав на траву, я зіскочив із коня і кинувся роздивлятися його.

Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що в цього зайця, крім його звичайних лап, були ще й запасні. Він мав чотири лапи на животі та чотири — на спині!

Так, на спині в нього виявилися чудові, міцні лапи! Коли нижні стомлювалися, він перевертався на спину черевом догори і знову біг — уже на запасних лапах.

Не дивно, що я, наче очманілий, три доби за ним ганявся!

Чудесна куртка

На жаль, наздоганяючи восьмилапого зайця, моя вірна собака Діана так втомилася від триденного переслідування, що впала на землю й за годину померла.

Я ледве не заплакав від горя і, щоб зберегти пам’ять про свою улюбленицю, наказав зшити собі з її шкури мисливську куртку.

Із того часу мені вже не потрібні ані пес, ані рушниця.

Кожного разу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де ховається вовк чи заєць.

Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки відривається ґудзик і, наче куля, летить просто у звіра! Звір падає на місці, вбитий чудернацьким ґудзиком.

Ця куртка і зараз на мені.

Ви, здається, не вірите мені, ви посміхаєтесь? Тоді погляньте сюди, і ви переконаєтесь, що я розповідаю вам щирісіньку правду: хіба ж ви самі не бачите, що тепер на моїй куртці лишилося всього два ґудзики? Коли я знову піду на полювання, то велю пришити до неї не менше ніж три дюжини.

Ото вже будуть заздрити мені інші мисливці!

Кінь на столі

Здається, я ще нічого не оповідав вам про своїх коней? А проте у мене і з ними траплялося чимало неймовірних історій.

Це було в Литві. Я гостював у одного приятеля — справжнього шанувальника скакунів.

І ось коли він показував гостям свого найкращого коня, яким він особливо пишався, той зірвався з припони, перекинув чотирьох конюхів і помчався по двору, як навіжений.

З переляку всі розбіглися.

Не знайшлося жодного сміливця, який ризикнув би наблизитися до розлютованої тварини.

Лише я один не розгубився, адже я не тільки напрочуд хоробрий, а й з дитинства вмію приборкувати найдикіших коней.

Одним стрибком я заскочив коню на хребет і миттю вгамував його. Одразу відчувши мою сильну і впевнену руку, він скорився, наче мале дитя. Я урочисто об’їхав двір, і тут мені закортіло показати свою майстерність дамам, які саме сиділи за чайним столиком.

Як же це зробити?

Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і, неначе вихор, влетів до вітальні.

Дами попервах дуже злякалися. Але я примусив коня скочити на чайний стіл і так майстерно прогарцював серед келишків і філіжанок, що не розбив ані жодної чарочки, ані найменшого блюдця.

Це дуже припало до душі прекрасним дамам, вони заходилися сміятися та плескати в долоні, а мій друг, зачарований неймовірною спритністю, вмовив мене прийняти у подарунок цього чудового скакуна.

Я був насправді радий його подарунку, адже збирався на війну і давно підшукував собі гідного коня.

За годину я вже мчав на новому огирі, прямуючи до Туреччини, де в той час тривали жорстокі бої.

Півконя

В боях я, звісно ж, вирізнявся відчайдушною