Читати книгу - "Зорі, що купаються у річці"

оселятися, бо та отримувала мізерну пенсію, тож хоча б якась копійчина, яку заплатить за постій Сашко, їй не буде зайвою. Та з цього був бабі Парасці ще один зиск. Вона, як і потрібно, першою на селі дізнається про його приїзд. Хто ж, як не вона, буде знати, коли Сашко піде на побачення до Софійки та коли повернеться додому? «Два задоволення в одному», — подумала Софійка та посміхнулася сама собі кутиками вуст.

— Доброго дня, хрещений! — крикнула Софійка, помітивши за парканом товстенького дядька Василя, що порпався біля свого старенького «Москвича».

— І ти будь здорова! — бадьоро відгукнувся той.

Софія на мить зупинилася, бо було б нечемно пройти мовчки повз нього. Він був не лише її хрещеним, а й батьком її шкільної подружки Галі.

— А де тьотя Ліда?

— На городі. Де ж їй ще бути? День буде спекотний, то пішла щось зробити, доки сонце не піднялося високо. А ти чому так рано сьогодні?

Дядько Василь вже стояв за хвірточкою та витирав долонею піт, що виступив на його геть блискучій лисій голові.

— Та є деякі справи, — ухилилася від відвертої відповіді дівчина, боячись сполохати своє щастя. — А як там Галинка?

— А! — махнув рукою дядько Василь. — Вся у своїй роботі. Літо прийшло — туристів побільшало, то й заманює цих товстосумів до свого агентства.

— Та хіба ж це погано? — запитала Софійка, побачивши невдоволення на обличчі хрещеного. — Мають люди гроші, то чому ж не помандрувати світом, не побачити інші країни?

— Воно то так, та ми вже забули, яка наша донька. На туристів час є, а до батьків навідатися — часу зась!

— Не ображайтеся. Це ж її робота. Як каже дідусь: «Під лежачий камінь вода не тече».

— Робота, робота, — промимрив собі під ніс дядько Василь. — У нас теж робота, але для кого ми п’ять корів тримаємо? А гусей цілу череду? А кролі? Город? Кури? Все задля неї. Зібрали їм гроші, зателефонували. Гадали, що хоч так приїде, хоча б око за рік покаже в рідну хату. Але ж ні! Говорить, підіть на пошту та перекажіть гроші, — дядько Василь тяжко зітхнув. — Матір ледь відпоїв ліками після того, як донька такс бовкнула.

— Кажете, тьотя Діда від цього дуже засмутилася?

— Не лише від цього, — дядько Василь відвів очі вбік, ніби чогось соромлячись. — Галя сказала, що її чоловік, цей бізнесмен, не може їсти у нашій хаті, бо тут пахне молоком, а він молочний запах, бачите, з дитинства терпіти не може.

— То нехай їсть свої туристичні путівки!

Дядько Василь не втримався, посміхнувся.

— Добра ти дівчина, Софійко, щира. Мені б таку доньку.

— А я й є ваша родичка, бо хрещениця, — дівчина щиро посміхнулася і на її щоках з’явилися дві маленькі ямочки. — Не переймайтеся, все буде добре. Ось побачите!

— Сподіваюся. Твої слова та Богові в вуха.

— То я піду? Передавайте мої вітання тітці Ліді та Галі.

— Бувай, — кивнув рукою дядько Василь та пішов до свого автомобіля, а на душі аж полегшало, коли побалакав з хрещеницею. Так було завжди. З’явиться на хвилинку, як ясне сонечко, ластівкою пощебече, а на душі тепло стане, спокійно. І зростала дівчинка з дідом, не відчуваючи ні батьківського, ні материнського тепла, а стільки в ній тепла, доброти, світла та щирості, що на всіх вистачить.

Вже за годину Софійка встигла переговорити з бабою Параскою, розібрати листи та невеликий стос газет. Незабаром зі старою сумкою з затертим написом «Пошта» попрямувала селом від хати до хати, несучи в кожну з них свіжу пресу, листи та свою щасливу сяючу посмішку.

Розділ 2

Соні не дуже хотілося йти до сільського клубу, але баба Параска донесла, що приїхала до своїх батьків колишня шкільна подружка Олеся. З одноліток Софії в селі ніхто не залишився. Всі пороз’їжджалися на навчання та роботу до міста, тому нечасті зустрічі в однокласниками для неї були як маленьке свято душі, сповнене приємних спогадів із дитинства. А тут ще й дід підпрігся до баби Параски: «Йди до клубу, розвійся, попліткуй з Олесею».

— Коли ти так наполягаєш, то піду! — Соня підняла руки догори та пішла до хати перевдягатися, але на ґанку зупинилася та, посміхнувшись, посварилася пальцем діду та бабі Парасці. — Знаю, знаю, ваші плани, змовилися, щоб мене спекатися. Зараз піду, а ти, діду, почнеш залицятися до бабці!

Сказала — й як вітром її здуло.

Соня вдягла джинси, червону кофтинку з коротким рукавом, довго та старанно, як у дитинстві, розчісувала гребінцем волосся. Дістала з косметички губну помаду, покрутила в руках, та поклала її на місце. Але парфумами, що подарував їй Сашко, все ж таки скористалася. Терпкувато-солодкий запах, що одразу заповнив кімнату, знову навіяв спогади про коханого. Дівчина посміхнулася, дивлячись у велике дзеркало старенької шафи.

— Навіть добре, що мене вмовили піти до клубу, — зізналась вона собі, бо відчула, що її зсередини аж розпирає від почуттів та душевного збудження, що наплинули хвилею. Їй конче було потрібно з кимось поділитися своєю радістю, а Олеся завжди її розуміла.

Вони ходили до одного класу й почали товаришувати не одразу. Спочатку Соні Олеся не дуже подобалася. Вона здавалася їй млявою, навіть вайлуватою, а мовчазна вдача Олесі була не зовсім прийнятною, бо сама Соня була вертлявою цокотухою. Але згодом, десь у п’ятому чи шостому класі, Софійка побачила в Олесі те, чого не помічала раніше. Її повільність була не вайлуватістю, а продуманими рухами, кожне слово — зважене й розумне. Дівчатка були зовсім різні, але вони гармонійно доповнювали одне одного. Після закінчення школи Олеся поїхала до міста, де вступила до педагогічного інституту. Цього року вона закінчувала навчання і, напевне, піде працювати до школи.

Соня оцінюючи поглянула на своє відображення в люстерку та залишилася задоволеною. З-під довгих та чорних вій на неї дивилися темно-карі, кольору чорного шоколаду, виразні великі очі, чорні брови — ніби крила птаха в польоті, топкий та прямий ніс, пишні чутливі губи кольору стиглої вишні яскраво виділялися на засмаглому обличчі, яке обрамляло золотаве та блискуче волосся. Вона крутнулася на тоненьких підборах, розглядаючи свій стан. Довга та тонка шия здавалася їй не зовсім привабливою, але розпущене волосся дбайливо маскувало цей недолік. Худенькі плечі, невеликі, але округлі груди, тоненька талія та високі підбори робили її ще стрункішою та вищою зростом. Софійка грайливо підморгнула своєму відображенню та чкурнула надвір.

Приміщення клубу знаходилось серед великого парку. Дівчина пам’ятала той час, коли тут були рівні заасфальтовані доріжки серед величезних