Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

питання вчення про державу і право, розглядає основні закономірності державно-правової дійсності, розв’язує проблеми, важливі для юриспруденції в цілому. Сформульовані теорією держави і права наукові закони, концептуальні положення, принципи призначені, як правило, для їх загального застосування всіма юридичними науками або їх більшістю. Тому найточнішою назвою цієї науки буде «загальна теорія держави і права» — саме «загальна», оскільки й іншим юридичним наукам притаманні свої теорії, що мають не загальний, а приватний характер.

По-п’яте, теорія держави і права може бути охарактеризована як наука синтетична (узагальнююча). До складу загальної теорії держави і права входять не тільки знання, одержані цією наукою, а й в узагальненому вигляді наукові здобутки інших юридичних наук, які вивчають різні аспекти державно-правової дійсності. Так, вчення про юридичну відповідальність, яке є складовою предмета загальної теорії держави і права, не може не спиратися на одержані галузевими науками дані щодо конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної та інших видів юридичної відповідальності.

По-шосте, загальну теорію держави і права слід розглядати як науку методологічну. Загальні закономірності, вироблені теорією держави і права, використовуються іншими юридичними науками як методологічні орієнтири при дослідженні останніми власного предмета та вирішенні своїх завдань. Методологічну роль виконує також єдиний для всіє юриспруденції понятійний апарат, якій розробляється загальною теорією держави і права. Невипадково опанування юридичною професією майбутніми правниками розпочинається саме з курсу теорії держави і права, без якої системне вивчення інших юридичних дисциплін є неможливим.

По-сьоме, важливою рисою загальної теорії держави і права є її фундаментальний характер. Пряма практична орієнтація не належить до головних завдань цієї науки. Лише обмежене коло загальнотеоретичних здобутків безпосередньо впливає на юридичну діяльність (прикладом орієнтованих на практику положень теорії держави і права може бути, зокрема, вчення про юридичну техніку). Як уже зазначалося, для теорії держави і права властивий високий рівень наукових узагальнень, вона містить положення, які утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об’єднує юридичні науки в єдину, цілісну, внутрішньо узгоджену систему.

Наведені риси загальної теорії держави і права дозволяють охарактеризувати її як вихідну і основоположну дисципліну, що є ключовою для функціонування комплексу наукових знань про державу і право.

§ 3. Предмет загальної теорії держави і права, його структура

Нам вже відомо: предметом певної науки є те, що вона вивчає. Предметом загальної теорії держави і права є сутність і найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування правових і державних явищ і процесів, а також головні, вихідні для всієї юридичної науки поняття.

Відповідно до наведеного визначення у структурі предмета теорії держави і права можна вирізнити три складові:

1) сутність права і держави;

2) найбільш загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування права і держави;

3) систему юридичних понять.

Першим елементом предмета, який досліджується загальнотеоретичною наукою, є сутність права і держави. Її становлять головні, найбільш істотні якості, що відрізняють ці явища від суміжних однорідних феноменів (наприклад, право — від інших видів соціальних норм, державу — від недержавних організацій влади). Для права такою якістю є закріплення ним з високим ступенем деталізації міри можливої і належної поведінки людей, для держави — наявність в країні політичної влади, що поширюється на все населення. Уявлення про сутність держави і права забезпечують поглиблення та конкретизацію знань щодо природи юридичних явищ та є відправними для виявлення і дослідження діючих у державно-правовій сфері закономірностей.

Розглядаючи другу складову предмета теорії держави і права, зазначимо, що державно-правові закономірності — це об’єктивно існуючі, можливі для пізнання загальні правила, за якими відбуваються формування, розвиток і функціонування державно-правових явищ. Вивчення даних закономірностей розкриває необхідний, постійний та істотний зв’язок цих явищ між собою та з іншими соціальними феноменами. Але слід враховувати, що дія державно-правових закономірностей не має характеру абсолютної фатальності. В суспільній практиці не виключаються окремі, у тому числі випадкові, відхилення від закономірностей. Закономірним, наприклад, є наявність у державно-організованому суспільстві своєї території. Це притаманно практично кожній державі. У той же час монгольська середньовічна держава постійної території не мала. Крім того, як правило, державно-правові закономірності є варіативними (тобто мають декілька варіантів розвитку), оскільки здійснення цих закономірностей може бути скореговано умовами певного суспільства, країни, цивілізації. Так, значна соціальна напруга, що мала місце у розвитку держав Європи та Північної Америки наприкінці ХІХ — початку ХХ ст., в деяких випадках призвела як до революційної зміни державного ладу (як, наприклад, у Російській імперії у 1917 р.), так і до ухвалення соціальних законів, подолання значного економічного розшарування у суспільстві і врешті- решт винайдення соціального компромісу (країни Західної Європи, США та ін.)[2].

До закономірностей виникнення, розвитку та функціонування держави і права, які вивчає загальна теорія держави і права, можна віднести, зокрема, закономірності формування права і виникнення державності, а також зміни історичних типів права і держави; закономірності розвитку форм права і держави та їх елементів і видів; закономірності дії державного механізму, механізму правового регулювання, створення режиму законності і правопорядку тощо. При цьому теорія держави і права абстрагується від стану і розвитку права і держави окремих країн, а також від закономірностей функціонування конкретних юридичних інститутів. Перші становлять предмет історико-юридичних наук, а другі вивчаються галузевими дисциплінами. Теорія ж держави і права розглядає тільки найбільш загальні державно-правові закономірності.

До структури предмета загальної теорії держави і права належать також основні юридичні поняття. Загальна теорія держави і права розробляє поняття основних правових і державних явищ та процесів, знання про які є необхідним теоретичним та методологічним фундаментом як для прикладних юридичних наук, так і безпосередньо для юридичної практики. Поняття юридичних категорій, що мають всезагальний характер, становить головний понятійний ряд загальної теорії держави і права. Це такі поняття, як право, держава, їх типи, форми, функції, суверенітет, державний апарат, норми права, принципи права, правосвідомість, правовідносини, законотворчість, правозастосування і под. Використання спільних для всієї юриспруденції понять забезпечує внутрішню узгодженість і, найголовніше, ефективність юридичної науки, законодавства, права в цілому.

§ 4. Функції загальної теорії держави і права

Функції загальної теорії держави і права — це головні напрямки її впливу на державно-правову дійсність та розвиток інших юридичних наук. Специфіка теорії держави і права полягає в тому, що ця наука має як функції, притаманні юридичній науці в цілому, так і функції, властиві лише для теорії держави і права.

Серед функцій теорії держави і права, що є спільними для всіх юридичний наук, можна виділити такі.

Пізнавальна (гносеологічна) функція спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державно-правові явища, їх характерні риси, сутність, форми, принципи, інститути тощо.