Читати книгу - "Пігмаліон"

Записувач. Я вже подумував про це. Може, колись і цим займуся.

Дощ перестав, і люди з дальшого краю натовпу один по одному розходяться.

Квіткарка(обурена тим, що всі засимпатизували записувачеві). Ніякий він не джентльмен, ні-ні! Бідну дівчину ображає!

Дочка(втративши терпець, ліктями пробивається і штовхає джентльмена, який чемно відходить за колону). Де лихий носить нашого Фредді? Я схоплю пнивмонію, як ще хоч хвилину простою на цьому протязі!

Записувач(сам до себе, квапливо занотовуючи її вимову «пнивмонії»). Ерлскорт!

Дочка(люто). Прошу вас тримати при собі свої нахабні зауваження!

Записувач. Невже я вимовив це вголос? Просто вихопилось. Прошу пробачення. А ваша матінка, безперечно, з Епсома.

Мати(виходячи наперед і стаючи поміж дочкою і записувачем). Чудеса та й годі! Я виросла в Тлуст-Леді-парку, що біля Епсома.

Записувач(галасливо тішачись). Ха! Ха! ТлустЛеді-парк! Достобіса колоритна назва! Але даруйте мені… (До дочки). Вам потрібне таксі, чи не так?

Дочка. Не смійте чіпати мене!

Мати. Ну, Кларочко, прошу тебе! (Дочка на відповідь сердито знизує плечима й погордо відходить геть). Ми були б такі вдячні вам, пане, коли б ви знайшли для нас таксі! (Записувач дістає з кишені свистка). Ой, спасибі вам! (Відходить до дочки).

Записувач пронизливо свистить.

Саркастичний. Бачите? Так я й знав: він просто перевдягнений поліцай!

Перехожий. То не поліційний свисток — то свисток спортивний.

Квіткарка(все ще поглинута своїми ображеними почуттями). Він не має права зазіхати на мою рипутацію. Мені своя рипутація так само дорога, як і першій-ліпшій леді.

Записувач. Чи ви помітили: вже зо дві хвилини, як дощ припинився?

Перехожий. Таки припинився! Чом би не сказати цього зразу? А то ми витратили стільки часу, слухаючи ваше дурне базікання. (Виходить з-під укриття, прямуючи до Странду).

Саркастичний. А я вам скажу, де ви виросли. Ваш рідний дім — Ан-вел. Вертайтесь до свого притулку, де всі такі мудрі, як ви.

Записувач(послужливо). Не Анвел, а Ганвел.

Саркастичний(зумисне кривляючись, щоб показати, як по-різному вони розмовляють). Спасибі, пане-вчителю! Ха, ха! Зоставайтеся здоровесенькі! (Торкається рукою свого капелюха з підкреслено глузливою шанобливістю і звільна йде геть).

Квіткарка. Отак страхати людей! А якби на нього отак?

Мати. От уже й вигодинилось, Кларо! Ходімо, прогуляймося до автобуса! (Підібравши свої спідниці вище кісточок, квапливо йде в напрямку до Странду).

Дочка. А як же таксі… (Мати її вже не чує). Ох, яка докука! (Сердито йде слідом за матір’ю).

Всі вже досі порозходились, окрім записувача, джентльмена та квіткарки, що сидить, даючи лад кошикові й стиха нарікаючи на лиху свою долю.

Квіткарка. Бідна я дівчинонька! Як та м’ята при дорозі: хто не йде, той скубне.

Джентльмен(вертаючись на попереднє своє місце ліворуч від записувача). Чи можна вас запитати: як це у вас виходить?

Записувач. Сама фонетика, більш нічого. Сама наука про вимову. Це мій фах і моє улюблене захоплення. Щасливий той, хто може зробити зі свого хобі прожиток! От ви можете відрізнити за наріччям, хто з Ірландії, а хто — з Йоркширу. А я визначаю місце кожної людини в межах шести миль. У Лондоні — в межах двох миль, іноді — двох вулиць.

Квіткарка. І стида він не має, нелюд, боягуз!

Джентльмен. А що, цього вам стає на прожиток?

Записувач. О так, ще й на добрий прожиток! Наш вік — вік вискочнів. Скоробагатьки починають у Кентиштауні вісьмома десятками фунтів на рік і незабаром опиняються на Парк-Лейні зі стома тисячами річного прибутку. Хочуть вони позбутися свого Кентиш-тауна і не можуть: видають себе кожнісіньким словом! Я ж можу навчити їх…

Квіткарка. Сікається до бідної дівчини! Не твоє мелеться — не бігай з…

Записувач(вибухає). Особо жіночого роду! Негайно припини це огидне скигління або пошукай собі прихистку десь під іншим храмом!

Квіткарка(з несмілим викликом). Я маю таке саме право буть тут, як і ви!

Записувач. Створіння, що видає такі гнітючі й гидотні звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!

Квіткарка(цілковито приголомшена, втягнувши голову в плечі й спідлоба витріщившись на нього із змішаним почуттям зачудування й протесту). Ах-ах-ах-о-о-о-у!

Записувач(знов вихопивши записника з кишені). Господи! Що за звук! (Записує, тоді випростує руку з розгорнутим записником і читає, точно відтворюючи її голосівки). Ах-ах-ах-о-о-о-у!

Квіткарка(розсмішена його лицедійством, сміється мимоволі). А хай йому!

Записувач. Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Таж оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку. Так от, пане, за три місяці я провів би цю дівчину як герцогиню на садовий прийом до якого-небудь посла. Міг би навіть улаштувати її покоївкою в якоїсь леді чи продавщицею в крамниці, а для цього потрібно краще розмовляти по-англійському.

Квіткарка. Про що це ви?

Записувач. А про те саме — ти, розчавлена капустино, ти, ганьбо шляхетної архітектури цих колон, ти, втілена кривдо англійської мови: я міг би зробити з тебе царицю Савську. (До джентльмена). Ви повірите в таке?

Джентльмен. Авжеж, повірю. Я сам вивчаю індійські діалекти і…

Записувач(із жвавим зацікавленням). Справді? А чи знайомі ви з полковником Пікерінґом, автором «Санскритського розмовника»?

Джентльмен. Я ж і є полковник Пікерінґ. А ви хто?

Записувач. Генрі Гіґінс, автор «Універсальної абетки» Гіґінса.

Джентльмен(з ентузіазмом). Я ж приїхав з Індії, аби познайомитися з вами!

Гіґінс. А я збирався в Індію, аби з вами познайомитися!

Пікерінґ. Де ви мешкаєте?

Гіґінс. Вімпол-стріт, 27А. Приходьте до мене завтра.

Пікерінґ. Я зупинився в «Карлтоні». Ходімо зараз зі мною та й погомонімо трохи за вечерею.

Гіґінс. А й справді!

Квіткарка(до Пікерінґа, коли той проходить повз неї). Купіть квіточку, ласкавий пане! Мені ж нічим заплатити за квартиру.

Пікерінґ. У мене справді немає дрібних грошей. Перепрошую. (Іде геть).

Гіґінс(обурений брехливістю дівчини). Брехуха! Ти ж була сказала, що можеш розміняти півкрони.

Квіткарка(скочивши на ноги, у відчаї). Чи ти цвяхами начинений, ти, колючка?! (Жбурляючи кошика йому під ноги). Забирай усе це к бісу за шість пенсів!

Годинник на дзвіниці вибиває половину дванадцятої.

Гіґінс(вчуваючи в годинникових бамканнях глас Божий, що докоряє йому за фарисейський брак милосердя до вбогої). Нагадує! (Урочисто підіймає свого капелюха, тоді кидає жменю монет у кошик і йде слідом за Пікерінґом).

Квіткарка(дістаючи з кошика півкрони). Ах-оо-уу! (Дістаючи два флорини). Ааах-оо-уу! (Дістаючи