Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вони гралися з ним, з його страхом. Лев Вікторович кричав, розмахуючи перед ними мисливською рушницею. Та який в ній був сенс? Він навіть спробував вистрілити, але зброю вибили з його рук, разом із нею відірвавши частину руки. Вони ходили кружляли навколо нього, наче стерв'ятники над жертвою. Завдавали раз за разом новий і новий удар, відриваючи під його нестямні крики якусь частину тіла. Усі по черзі, наче організовано подовжуючи тортури, кінець в яких очевидний. Зрештою вони вб'ють його, роздерши на шматки.
Коли я називала їх монстрами, насправді їх такими не вважала. І в казку Марго до кінця не вірила, як і в це містичне зв'язування. Воно було для мене чимось надуманим, несправжнім. Вигадкою, яку Кай використовує, щоб поводитись зі мною, як покидьок. Зрештою, я його майже не відчувала, мені просто подобався запах Кая. Як я могла повірити, що через те саме зв'язування пан Дем'янів убив людей, та ще й самих близьких для Марго?! Він же в неї без тями закоханий, раз виконує будь-яку примху, яку б вона не захотіла. Боже, та старий ледь мене в перевертня не перетворив тільки тому, що вона вирішила, що так буде краще! І Тася - маленька забита вовчиця. Вона пішла проти всіх, кинулась в прірву. Для чого?! Щоб стати парою того, хто полює на таких як вона?! Полює…Наче на звірів. Так, вони звірі, але зараз хіба це схоже на поведінку звірів?
Великий темний вовк відриває руку Льву Вікторовичу, кров бризкає в різні сторони, поки той жує її та випльовує. Він кусає частіше чим інші, білий навіть відштовхує його, та це все немає сенсу. Іван здичів і ледь не кидається на свого альфу, так що вони кусають уже одне одного. Причому так, що у мене і думки немає, що не в за правду. Скільки ж раз я приймала їх вчинки несерйозно, через призму власного світосприйняття? Чому я була такою наївною?! Тоді, в клубі, Кай же насправді намагався мене задушити! Він хотів це зробити, дарма, що свідки та навіть мій власний брат, були поруч. І того разу, коли він намагався задушити мого тата, він правда був готовий це зробити! Убити когось для нього нічого не значить. В ті рази мені просто везло, а може зв'язування мене спало? Та й воно мене погубить. Він найшов мене тут: не знаю де, не знаю як. Та що йому заважає зробити це знову? Хто сказав, що я зможу втекти?! Хто сказав, що все можна просто припинити?! Він не відпустить мене, я його здобич. І десь всередині я волаю так само як Лев Вікторович, від якого відривають шмат за шматом.
Не можу на це більше дивитись. Відвертаюсь, жаліючи, що слух вернувся і я можу чути крики. Хапаюсь за ствол дерева рукою, тому, що голова паморочиться, та з подивом дивлюсь на власну руку. Чому мої нігті такі довгі, що застряли в корі? Шкіра горить, особливо там, де мене так щедро намазав Юра. Стараюсь стерти мазь пальцями та при цьому не виколоти собі око, попутно йдучи далі й далі від криків, крові та вовків. Мене все ще трясе і колихає зі сторони в сторону, та я все одно іду, не знаю куди, тільки якомога далі від цього кошмару. В якийсь момент оступаюсь і лечу в низ. Все навкруг крутиться, а потім зникає в мутній і холодній воді разом зі мною. Течія несе мене кудись, я не вмію плавати, та не це моя головна проблема. Все тіло знову наче горить вогнем, приносячи нову порцію мук. Мої кості наче ламаються всередині самі по собі, але назад не зростаються. Здається це називається Переходом. І я добре відчуваю, що не перейду його. Не тому, що не хочу ставати монстром, а тому, що мені чогось не вистачає. Важливої деталі, що є в них, а в мене немає. Можливо, це бажання жити далі?
Я перестаю пручатись, течія несе мене за собою. Все втрачає сенс. Я втрачаю голову і щось ще, що робить мене собою. А потім все це зникає в темноті, даруючи кінець. Чи можливо новий початок?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.