Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Коли він досяг тренера, що висів на ланцюгах, священник більше не відчував ненависті. Він відчув співчуття. Він зрозумів, що всі їх страждання були результатом їх власного вибору, але також і результатом того, що вони не змогли знайти шлях до прощення і покаяння. Священник підійшов ближче і тихо сказав:

— Твоя біль — це не кінець. Вона може стати початком чогось нового, якщо ти відпустиш свою ідею вбивства.

Тренер мовчав.

Священник продовжував свій шлях через ліс, але тепер його серце не зупинялося, билося рівніше. Біль була, але вона була іншою. Він зрозумів, що істинне спасіння полягає не в утечі від болю, а в прийнятті його, у прощенні себе і інших.

Коли священник нарешті вийшов з лісу, він відчув, що змінився. Він більше не був тією людиною, що прийшла сюди. Тепер він був готовий зустрітися з тим, що чекало його далі.

Перед ним відкрився новий шлях, що вів вгору по спіральних сходах. Вони вели його все вище з глибин пекла, до наступного кола — шостого. Піднімаючись по сходах, священник відчув, як повітря стало густішим, а вологість наростала. З кожним кроком вгору він чув все звичніший звук — ніби краплі дощу падали на каміння, але цей звук був не просто дощем.

Нарешті, він досяг кінця сходів і вступив на шостий круг пекла. Це місце було полем темряви, позбавленим дерев і життя. Весь горизонт був затягнутий щільними хмарами, з яких лився нескінченний дощ. Але це був незвичайний дощ — краплі були їдкими, кислотними, і кожен їх дотик залишав опіки на землі, а повітря наповнювалося задушливим запахом сірки і гниття.

Священник застиг на місці, усвідомлюючи, що його чекає далі. Прямо перед ним височіли стовпи, на яких висіли люди в петлях. Їх тіла були спотворені, шкіра обгоріла дощем, а обличчя застигло в нескінченній муці. Краплі кислоти роз'їдали їх плоть, але вони не помирали, продовжуючи страждати в цій жорстокій агонії.

Священник очікував, що, як і в попередніх колах, його чекає нове випробування. Але, зробивши перший крок на цей жахливий круг, він помітив щось дивне: дощ не завдавав йому шкоди. Краплі, що падали з неба, просто зникали, ледь торкаючись його шкіри. Він відчував їх присутність, але не відчував болю. Він продовжував йти вперед, проходячи повз висячих на стовпах людей, і жодне з їхніх страждань не торкалося його. Священник зрозумів, що цей круг призначений для тих, хто допустив такі гріхи, яких він не скоював. Його серце, хоч і було обтяжене зустрічами в попередньому колі, не відчувало тієї вини, що могла б зробити його жертвою цього місця.

Кожен крок був немов кроком по воді, не залишаючи слідів. Кислотний дощ продовжував литися, але його шлях залишався чистим. Він не зупинявся, не озивався. Рух вперед став його єдиною метою. Священник зробив останній крок за межі шостого кола.