Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

- Ава! - моя спроба приховати сльози, непомітно витираючи їх, зазнає фіаско, - Чому ти плачеш?

Начальник, який сів поруч, у позі лотоса, обхоплює моє обличчя руками.

- Ти, що, дурненька, втюрилася в нього? - співчутливо запитує він.

- Так, - спалахую.

- Встигла дурість зробити?

- Ти про що? - я сьогодні не тямуща.

- Переспала з ним?

- Не твоя справа, - вириваюся й опускаю очі.

Сергій все правильно розуміє:

- Господи, Ава, я вважав тебе розумною дівчинкою!

- Та що ви всі заладили - розумна, розумна? - спалахую я, - Таке враження, що я пропалена життям баба, яка пізнала купу мужиків. Та в мене й хлопця та толком не було. Маша всіх на корені обривала. Спочатку, казала, вивчиться потрібно, потім роботу хорошу знайти. Незалежною людиною стати. Лише тоді можна й чоловіка підходящого підібрати. Хотіла моє життя за своїм власним провальним сценарієм розписати.

- Вибач, Ава, це я винен, - відводить очі Сергій.

- Сергію, ти явно тут ні до чого! 

- Дроздов тоді мені зателефонував і наказав тебе сюди відправити. Я не зміг відмовити.

- Я знаю. Не парся. Якби ти відмовив, у тебе б виникли проблеми, а він би інший спосіб знайшов, щоб до мене підібратися.

- Ти маєш рацію, але все одно почуваюся виродком.

- Сергію, у тебе сім'я, яку потрібно годувати. Я не в образі. Чесно!

- Дякую! - полегшено зітхає він, - Але ти теж це... Коротше, він не вартий твоїх сліз.

Начальник підбадьорливо плескає мене по плечу, а я сміюся.

- Кліше!

- Ну, вибач, не вмію я заспокоювати закоханих істеричок, - починає посміхатися, - Ава, нам ще кілька разів доведеться на тижні сюди з'їздити. Накосячили тут наші. Але ти не хвилюйся - господар життя тут не з'являється.

Дні проходили не нудно. В універі викладачі з глузду з'їхали. Навантаження було колосальним. На всі обурення відповідь куратора була феєричною - "- Щоб ви, старожили, не розслаблялися, а то уявили себе дідами, як в армії. Вам ще п'ятий курс світить, якщо не забули". Універ, робота, поїздки в селище для контролю роботи, після помилки виконроба. Кілька разів, як раніше говорив начальник, чарівним чином перетворилися на кожен день. Вдома зубріння лекцій, мало не до сходу сонця. До кінця другого тижня я була вичавлена наче лимон.

І під час чергової поїздки до будинку Марата, я здалася. У кімнаті, де знаходився нещасливий балкон, який познайомив мене з ним, я помітила невинно чисту стіну. З думкою, що її все одно зароблять, я вирішила намалювати там графіті. Мені потрібно було розслабитися! А це для мене найкращий спосіб. Полотно було - гуляй не хочу! Було де розгулятися. Малювати я вміла та любила. Навіть хотіла вступати за цим профілем, але сестра заборонила - ненадійна професія. 

Після недовгих умовлянь, Сергій звозив мене додому за потрібним приладдям. І клятвено пообіцявши, що буду тут недовго, а потім викличу таксі, я, нарешті, залишилася в будинку сама. П'ятниця, всі робочі ще о п'ятій годині роз'їхалися по домівках. 

Переодяглася в одяг, який не шкода забруднити фарбою. Старі короткі шорти та футболку-ліфчик. Все одно нікого немає. Їхати сьогодні я не збиралася. Хотілося прокинутися тут і зранку скупатися в озері. Навіть купальник із собою взяла. Щоправда, не врахувала де спатиму. Будинок то порожній. Махнула на це рукою, вирішу, коли захочу спати. Точніше, якщо захочу. Знаючи себе, можу захопитися до ранку.

Натягнувши навушники, я приступила до релаксу. Вирішила зобразити тигра з оскалом та сірими очима. Так, як я уявляла Марата. Цей малюнок він ніколи не побачить, але я виплесну, у своїй манері, все, що накопичилося.

Коли потемніло довелося відволіктися та ввімкнути світло. Треки змінювали один одного. Я, злегка погойдуючись у такт музики, творила свій персональний "шедевр".

Не знаю скільки минуло часу, коли звучання музики перебив незрозумілий гуркіт. Здивовано вийняла з одного вуха навушник. Внизу приглушено чулися чоловічі голоси. Від несподіванки цього факту я оступилася та, доволі голосно, полетіла з стремянки. Внизу виникло затишшя, за яким одразу ж пролунав тупіт ніг сходами.   

Першим до кімнати увірвався Марат та застиг від представленої картини. Я сиджу на підлозі з розчепіреними ногами, в руці все ще стискаючи витягнутий навушник. В іншому, який дивом утримався у вусі, Григорій Лепс піднімає руки і пропонує здатися вісімнадцятирічній дівчині. Його хіт, завдяки акустиці порожнього приміщення, чути на всю кімнату. Підозрюю, що я перемазана фарбою, бо не раз проводила забрудненою рукою по обличчю. Під рядки пісні "ты просто шанс от скуки" залітають ще кілька представників сильної статі. І також застигають, дивлячись на мене. Вони не знали про мою присутність тут. Увімкнене світло можна було побачити тільки із заднього боку будинку. А вони явно входили через парадних вхід. Охоронець як завжди, мабуть, десь прохолоджується. За що йому тільки гроші платять?

Піднімаючись, кривлюся. Болить куприк, що взяв на себе удар п’ятидесятикілограмової маси.

- Усі геть! - у своїй манері розпоряджається Марат.