Читати книгу - "Спокута"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Перевернувши останній ряд, Бетті спитала:
— Мем, це покласти в картопляний салат?
— Саме так. Зріжте всю опалену шкоринку, витріть жир, покладіть це до великої тосканської салатниці та як слід полийте оливковою олією, а потім...— Емілі невизначено махнула у бік кошика з фруктами, біля дверей до комори, де могла бути цитрина, а могло й не бути.
Бетті звернулася до стелі:
— Це салат з брюссельської капусти?
— Годі, Бетті.
— Чи салат з цвітної капусти? Чи салат з хріновим соусом?
— Ти робиш багато галасу з нічого.
— Чи хлібний салат?
Один з близнят пирхнув.
Сесилія здогадалася, що буде далі, й так і трапилося. Бетті розвернулася до неї, схопила за руку та притягнула до себе.
— Міс Сі, така спека була, а нам страви замовили, і ми цілу днину парилися в пеклі, що аж кипіла кров.
Сцена була нова, глядачі були незвичним елементом, але дилема — досить знайома: як зберегти мир і не принизити матері. Окрім того, Сесилія знову вирішила піти до брата на терасу, тому було важливо вступити до переможної фракції та підштовхнути її до швидкого висновку. Вона відвела матір убік, і Бетті, досить добре обізнана з правилами, наказала всім повернутися до своїх справ. Емілі й Сесилія Талліси стояли біля відчинених дверей, що вели до кухонного городу.
— Люба моя, зараз дуже спекотно, і я не відмовлюся від ідеї салату.
— Емілі, я знаю, що надто спекотно, але Леон просто до смерті полюбляє печеню, яку готує Бетті. Він просто марить м'ясом. Я чула, як він вихвалявся перед містером Маршаллом.
— Боже мій,— промовила Емілі.
— Згодна. Я теж не хочу печені. Найкраще — хай кожний обере сам. Пошліть Поллі нарвати салату-латуку. Там у комірчині буряки. Бетті може зварити ще картоплі й остудити її.
— Люба, ти маєш рацію. Знаєш, мені б не хотілося підвести маленького Леона.
Отже, рішення було ухвалене, печеня врятована. Тактовно і граційно Бетті вирядила Долл почистити молоду картоплю, а Поллі вийшла, узявши ножа.
Коли вони вийшли з кухні, Емілі наділа затемнені окуляри й сказала:
— Я рада, що все обійшлося, бо насправді мене хвилює Брайоні. Знаю: вона засмутилася. Хандрить, блукає десь надворі, хочу її повернути.
— Хороша ідея. Я теж за неї хвилююся,— сказала Сесилія. Вона не збиралася відраджувати матір — хай буде подалі від тераси.
Вітальня, яка зранку прикувала увагу Сесилії світляними паралелограмами, тепер занурилася в морок, лише біля каміна горіла одна лампа. У прочинені скляні двері виднілося зеленувате небо, а на цьому тлі — знайомий силует: братові голова і плечі. Пробравшись через кімнату, Сесилія почула, як дзвенять кубики льоду в склянці, а опинившись надворі, розрізнила пахощі розчавленої м'яти, ромашки й піретруму, що оп'яняло ще сильніше, аніж уранці. Ніхто не пам'ятав навіть обличчя того тимчасово найнятого садівника, який і кілька років тому вигадав цю ідею — засадити шпаринки між бруківкою. У той час ніхто не розумів, чого, власне, він хоче. Може, саме тому його й звільнили.
— Сес! Я вже сорок хвилин чекаю, майже зварився.
— Пробач. Де моя склянка?
Біля стіни будинку на низькому дерев'яному столику стояла гасниця, освітлюючи такий собі міні-бар. Нарешті Сесилія отримала джин-тонік. Вона прикурила від Леонової цигарки й цокнулася з братом.
— Мені подобається ця сукня.
— Помітив?
— Повернися. Пречудово. Я й забув про цю твою родимку.
— Як там у банку?
— Нудно й винятково класно. Ми живемо, чекаючи на вечори й вихідні. А коли ти приїдеш у гості?
Вони зійшли з тераси й попрямували гравійною стежкою вздовж троянд. Перед ними виріс темний фонтан з Тритоном, який на тлі неба мінився зеленим у мерехтливому світлі. Було чутно плюскіт води, і Сесилії здалося, що вона вловила і її запах — сріблястий і гострий. А може, це пахне зі склянки у неї в руці.
Помовчавши, Сесилія сказала:
— У мене тут уже голова обертом іде.
— Знову ти для всіх матуся. Знаєш, зараз дівчата скрізь влаштовуються на роботу. Навіть складають іспити на цивільну службу. Це потішить тата.
— Нікуди мене з трояками не візьмуть.
— Один раз спробуєш — і побачиш, що все це дурня, не впливає вона ні на що.
Вони дійшли до фонтана, стали обличчям до будинку й певний час мовчали, притулившись до парапету — на місці її ганьби. Дурість, безглуздя і, насамперед, комедія. Тільки сутінь, манірна вуаль, завадили брату побачити, в якому Сесилія стані зараз. Але від Роббі у неї такого захисту немає. Він бачив її, він завжди зможе викликати її образ у пам'яті, навіть коли це поступово зітреться зі спогадів і постане просто як випадок, давня історія. Сесилія досі злилася на брата за те, що той запросив Роббі, але вона потребувала Леона, вона хотіла розділити його свободу. Вона попросила співчутливим тоном поділитися новинами.
У Леоновому житті — точніше, у братовому сприйнятті — ніхто не підступний, ніхто не обманює, не бреше і не зраджує. Якщо ж хтось дозволяв собі такий вчинок, це вельми дивувало Леона — як таке взагалі може бути. Усі друзі, кого він згадував, мали бодай одну чудову рису. Від Леонових оповідок слухач повинен був проникнутися теплотою до всього роду людського й до його вад. Усі були як мінімум «гарні» й «порядні» й не мали прихованих мотивів. Якщо ж у приятеля була якась таємниця чи суперечливість характеру, Леон довго придивлявся, міркував і знаходив просте пояснення. На нього не впливали література і політика, наука і релігія — в його світі їм просто не було місця, ці питання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.