до храму, в якому рука Хрестителева зберігалася, просив наполегливо ключаря, щоб той відчинив йому і впустив поклонитися чесній і святій руці тій. Це ж робив із таємним, у серці своєму задуманим наміром, через що й золота багато зі собою приготував. І було так: коли поклони творив у святому храмі перед ковчегом, у якому ж свята рука зберігалася, висипав, ніби нехотячи, золото. Ключник же, золотолюбець, почав те золото старанно збирати. Тим часом християнин той, цілуючи святу Хрестителеву руку, відкусив таємно зубами своїми частинку малого пальця і сховав її у себе, помолився досить і вийшов, отримавши бажане. Коли ж лютий той день настав, у який на невинну смерть дівчина віддатися мала, і коли зібралося людське там глядалище, в саму годину жертви прийшов батько, що вів доньку на поїдання змієві, всередині повний сердечної до Бога молитви й уповання. І ось вийшов з печери своєї страшний змій, вельми свищучи й пащу роззявляючи, і наближався до приготованої собі жертви, дівчини тої, щоб зжерти її. Від неї ж батько не відступав, прикликав на допомогу Всевидця Спасителя Христа Бога і Його Хрестителя. Коли ж наближався змій і пащу вельми роззявив, батько дівчини вкинув священного Хрестителево-го пальця частку посеред гортані змієвої — і зразу став змій мертвий, і врятувалася дівчина від лютої смерти. Батько ж із радісними сльозами і вдячністю велегласно Богові Спасите-леві і його святому Хрестителю благодарення підносив, сповіщаючи всьому людові дивну і преславну велич Божу. Народ же на глядалищі, бачивши змія мертвим і дівчину живою, яка з батьком хвалила Бога, спершу вельми дивувався і жахався через чудо те преславне, тоді на радість перейшов, єдиними устами Єдиного, Істинного, що у висотах живе і на смиренних зглянувся, прославляли Бога. І було свято, і веселість велика всім антіохійцям, кількість-бо незчисленна невірних приєдналася до вірних, увірувавши в Христа Бога. А на тому місці, де сталося преславне те чудо, церкву прекрасну і превелику в ім'я святого Івана Хрестителя створили. Розповідається і таке, що в день Празника Воздвиження Чесного Хреста Господнього урухомлюється архиєреєм і чесна та рука Хрестителева, то розпрямляючись, то згинаючись і тим знаменуючи щедрість чи бідність плодів земних. Коли-бо розпрямляється — буває достаток великий нивам, вертоградам же, і садам, і виноградникам. А коли згинається — збідніння плодів і голод йде за тим. Допустом же Божим, за гріхи наші, коли найшли агаряни, Антіохію ж і всі її межі взяли, почали нею володіти, у той час дорогоцінний той скарб, най-чесніша рука святого великого Івана Хрестителя, була наче в полоні. Благочестиві ж християнські царі немало зусиль докладали, аби чесну ту руку з агарянських володінь забрати і щоб у своєму царствуючому граді мати. Але не отримували того, що хотіли: ані-бо золотом викупити, ані якимось ин-шим способом її звідти взяти не могли. Тоді, коли царювали багрянородні брати Констянтин і Роман, дар той, понад всі скарби земні дорожчий, дарувався в такий спосіб. Мужу одному в Антіохії, дияконським саном вшанованому, на ім'я Иов, прийшла така, Божим натхненням, думка, як би святу руку Хрестителя з держави агарянської винести до сяючого в благочесті християнства. Лежала ж та свята рука в найгарнішому в Антіохії храмі святого апостола Петра. Влаштував-бо Иов перебування своє при церкві тій і потоваришував із посудохранителем церковним, щоб легше було здійснити те, що в голові своїй вирішив. Намагався багато разів схилити посудохранителя до задуманого свого діла, але той не захо тів, і вчинив Йов так: приготував вечерю багату і, закликавши посудохранителя, нагодував його і напоїв дуже. Коли заснув той міцно, пішов Йов таємно до церкви, відчинив ковчег, взяв руку Хрестителя і сховав її в себе. Зранку ж, збудившись зі сну, посудохранитель не довідався про скоєне. А тим часом Йов з Антіохії з чесною рукою вийшов і до християнського царства меж поспіхом пішов, боячись, щоб не стало відомо Антіохійському граду і владі варварській про святої руки винесення і щоб не погналися услід за ним. І, Божим покровом бережений, молитвами святого Хрестителя захищений, без шкоди і перепон скоро меж досягнув християнських. У Халкедон же прийшовши, відкрив таємницю, яку в себе беріг, показуючи вірним неоціненний той скарб, з Антіохії принесений. І зразу сповіщено про те було царям благочестивим. Вони ж, таку вістку добру, понад сподівання, почувши, якою невимовною радістю сповнилися! І негайно корабель свій царський із найсвятішим патріярхом і з деякими найчеснішими сенаторами до Халкедону послали зустріти принесену до них Хрестителеву руку і перенести її до граду царського чесно. Коли повертався ж із Халкедону корабель зі святою рукою, яку сам патріярх на руках своїх ніс, вийшли царі і весь люд на берег, наче самого того святого Хрестителя, що невидимо з Небес прийшов, зустрічали і достойним поклонінням сердечно вшанували, з псалмами і піснями, зі свічами і кадилами. І цілували з любов'ю, у царських же палатах церкви поклали. Було ж те святої Хрестителевої руки перенесення у сам вечір святого Богоявлення, перед освяченням води. І святкували празник той, а після нього Собор Хрестителя з великою веселістю на честь найчеснішо-го серед пророків святого Івана Хрестителя на славу ж Самого в Тройці Бога всі славлять і поклоняються навіки. Амінь.
Місяця січня в 8-й день
Пам'ять преподобного отця нашого Георгія Хозевита
Цей преподобний отець наш Георгій Хозевит, з юности Бога полюбивши і зрікшися світу, став ченцем, згодом аввою обителі Хозевської. Пішов до Єрусалиму задля поклоніння святим місцям, там, решту часу життя свого провадячи в пості і трудах, перейшов до Господа. У той-таки день пам'ять святої матері нашої Домники, яка під час царювання Теодосія Великого прийшла до Цар-города з Картагенського града, еллінкою будучи, з иншими чотирма дівчатами. Було ж про неї божественне якесь одкровення святішому архиєпископові Нектарію-патріярху - він, прийнявши її, сподобив хрещення святого.Після цього Домника свята чернечий на себе прийняла образ і життя, і у великому пощенні духовними трудами подвизалася, і чудес немало зробила: корабель, доланий хвилями, врятувала від потопу, море втихомирила. І пророцтва дар мала: смерть-бо цареву передбачила і провістила, ангела, що просвічує природу вод, очевидно бачила, та инші преславні божественні Таїнства відкриті їй були. У старості глибокій дожила-бо аж до царювання Лева і Зинона і, про свій завчасу до Бога відхід довідавшись, спочила з миром.
У той самий день житіє і страждання святих мучеників Юліана і Василиси та інших з ними
Юліян батьківщину мав Антиной, батьків,
