read-books.club » Публіцистика » Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"

171
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Книга Розчарування. 1977–1990" автора Олена Олексіївна Литовченко. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 119
Перейти на сторінку:
щось майструє: то штанята, то ракету…

– У всіх мультиках кротів у чорних окулярах зображують, – повернувся до своєї думки Валерка.

– Кажу ж, що сонячні окуляри не допомагають.

– Ні-ні, я кажу про «глухі» чорні окуляри. Як для сліпих.

– Це все одно, що дивитися на світ крізь кам’яну стіну. Не годиться.

– І все ж…

– І все ж недарма я згадав про мультяшного чеського Кротика. Щось у цьому є… тільки от що саме?! Щось він майстрував… Забув, це ж треба!..

Обидва зітхнули й на деякий час замовкли.

– А через закопчене скло дивитись не пробував? – спитав нарешті Валерка. – Пригадай, що колись астрономи через нього навіть за Сонцем спостерігали. А зараз зварювальники на масках щось таке використовують.

– Думав я про це, думав, – зітхнув Спартак. – Не годиться. Якщо читати зараз, коли очі під атропіном, то тільки в окулярах. Не в сонячних, а в моїх астигматичних. По-перше, як до них закопчені скельця пришпандьорити? По-друге, вийде важка конструкція – спробуй-но її на носі потримати!.. Перенісся стомиться. А якщо закоптити астигматичні скельця на окулярах… Як їх протирати від кіптяви потім, коли все скінчиться? Чи мені чекати півроку, доки виготовлять спочатку нові скельця, а потім і нові окуляри?.. Ні-ні, все це не годиться.

– То що ж його робити?! Може, нехай мама твоя поговорить у школі, щоб тобі випускні іспити перенесли?

– Не можна. Мушу складати випускні іспити разом з усім класом.

– Отакої! Схоже, кранти тобі настали, друже…

– Ні, Валерко, ти ж мене знаєш: я не здавався ніколи, не здамся й тепер.

– Але ж зараз…

– Послухай-но, якщо ми удвох – допоможи влаштувати «мозковий штурм»! Разом ми точно щось та й вигадаємо, я це відчуваю! А вигадати треба всього лише, як послабити потік світла на сітківку ока… От і все. Вважай, що це завдання з фізики. Прикладне завдання. Життєвий іспит.

Сказано – зроблено. Для початку зачепилися за те, що після історії їм обом (а отже, і Спартакові також) треба буде готуватися ще до фізики: бо після тижня «атропінізації» ще один тиждень очі приходитимуть у норму… З фізики перескочли на один з її розділів – природно, на оптику. Згадали про заломлення світла, потім про його інтерференцію та дифракцію.

Потім Валерка навів практичний приклад дифракції: що буде, коли в аркуші цупкого паперу (а ще краще – картону) проколоти тоненьким цвяшком (а ще краще – голкою чи булавкою) невеличкий отвір і роздивлятися довколишній світ через нього? По-перше, таким чином потік світла на око послабляється кардинально. По-друге, через дифракцію виникає ефект «збільшувального скла».

– Не годиться, – заперечив Спартак. – Справді, потік світла при цьому буде дуже слабеньким, але ж читати через один-єдиний проколотий отвір усе ж таки важкувато. От якби цих проколів було багацько!.. Тоді б це нагадувало фасеткові очі мушок. Щось у цьому є… явно щось є!..

– Послухай-но… А ти знаєш, у нас вдома є невеличкий алюмінієвий друшлячок з дуже-дуже дрібонькими дірочками, – несподівано мовив Валерка. – Коли я малим був, то якось намагася дивитися крізь нього на світло. Ти знаєш, доволі цікаво виходило…

– Стоп! Я знаю, що треба зробити! – Спартак сів так рвучко, немов його пружиною підкинуло на лікарняному ліжку. Щоб ненароком не звалитися на підлогу, він навпомацки схопив друга за руку. – Мені потрібно дістати тонкий картон. Ну-у-у, знаєш, як на деяких взуттєвих коробках…

– Чи на бандерольках!..

– Марек – у нього ж мама поштаркою працює!

– Точно!

– Отож мерщій змотайся до Марека, поясни ситуацію. Потім привези мені тонкого картону, ножиці, голку чи булавку й нитки. І картону візьми з запасом, бо якщо з першого разу не вийде…

– А навіщо голку з ниткою?

– Голкою чи булавкою допоможеш мені натикати отворів у картонках. Щоб вийшли такі собі перфоровані картонні кружальця, розумієш?

– Немовби два ситечка! По одному на кожне око…

– Саме так. А потім прив’яжеш нитками картонки з отворами до скельців моїх астигматичних окулярів. Вийде легка конструкція…

– …яка і світло послаблятиме кардинально, й роль двох збільшувальних скельців на додачу до астигматичних відіграватиме! Спартаку, ти геній.

Від надлишку почуттів Валерка міцно потиснув товаришеві руку.

– Ми генії, – скромно уточнив той. – Адже «мозковий штурм» влаштували ми удвох… Ну гаразд, дуй мерщій до Марека! Я вже й без того один день підготовки до іспиту з історії втратив, не хочу згаяти решту часу.

На те, щоб змотатися до Марека й роздобути все необхідне, пішло дві з половиною години. До лікарні, де був ушпиталений Спартак, його друзі повернулися удвох. Разом виготовляли великі картонні кружальця, разом перфорували їх англійськими булавками й прив’язували нитками до окулярів. Тут саме настав час денної процедури. Спочатку медсестра взяла ушпиталеного під лікоть і повела кудись, потім за деякий час повернула до палати. Коли вона вийшла, Спартак звернувся до друзів:

– Нумо, хлопці… давайте сюди мої окуляри! Зараз усе з’ясується.

Як не дивно, але випробування дали чудовий результат: хоча окуляри з прив’язаними до них картонними кружальцями, перфорованими булавками, виглядали не просто дивакувато, а навіть трохи комічно – тим не менш у них юнак спокійно міг перебувати в залитій яскравим світлом лікарняній палаті. А крім того – спокійно читати книжки…

– Тільки дивіться, не видавайте мене! – звернувся Спартак до «дідів», які весь цей час з неабияким інтересом спостерігали за виготовленням перфорованих кружальців. Ветерани війни палко завірили, що не видадуть секрет юнака: мовляв, народ у палаті свій – перевірений, «стукачів» і «сексотів» серед них немає.

Отаким чином Спартак і готувався до обох іспитів: читав підручники за допомогою звичайних астигматичних окулярів, до скельців яких були прив’язані картонні кружальця. Про прихід медсестри чи лікаря юнака завжди встигав попередити «дід» Прищепа – старий шахтар, який лежав біля самих дверей, готуючись до оперування катаракти. Отож допоки медперсонал доходив до Спартакового ліжка, він завжди встигав сховати підручник під подушку. Вдосконалені окуляри не ховав, однак ніхто з медперсоналу навіть припустити не міг, що цей «головастик» примудряється читати підручники через картонки й у такий спосіб у нормальному темпі готується до випускних іспитів…

* * *

Отож тепер він з повним правом заявляв:

– Без вас не бачити б мені медалі, як своїх вух без дзеркала. Хлопці, хлопці!!! До чого ж добре мати таких друзів, як ви!.. Ми ж… Та ми ж такі самі, як «Три товариші» у Ремарка: Роббі Локамп, Отто Кестер і Ґотфрід Ленц. Тільки вони всі були німцями, а ми з вами…

Спартак раптом замислився й додав:

– А у нас із вами, між іншим, виходить значно цікавіше! Ми ж усі нібито українці, але водночас напівкровки… Метиси, як то

1 ... 28 29 30 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Розчарування. 1977–1990, Олена Олексіївна Литовченко"