Читати книгу - "Діти капітана Гранта, Жуль Верн"

Тоді патагонець уважно оглянув іноземців і заговорив до них якоюсь іншою мовою; але й ця говірка була для них така ж незрозуміла, як і попередня. Однак Гленарван вловив в мові тубільця деякі звороти, схожі на іспанські,- він знав іспанською мовою кілька загальновживаних слів.

- Espanol? 34 - спитав він.

Патагонець хитнув зверху вниз головою - рух, що в усіх народів означає ствердження.

- Гаразд,- мовив майор,- тепер справа за нашим другом Паганелем. Щаслива думка спала йому - вивчати іспанську мову!

Покликали Паганеля. Він зараз же підбіг і привітався до патагонця з чисто французькою люб’язністю, тонкощів якої той, вочевидь, не добрав. Географу розповіли, як стоїть справа.

- Чудово,- сказав учений і, широко розкриваючи рота, щоб чіткіше вимовляти, звернувся до патагонця:

- Vos sois lu homen de bem. 35

Той напружено прислухався, але нічого не відповів.

- Він не розуміє,- скакав Паганель.

- Може, ви невірно вимовляєте? - висловив гадку майор.

- Можливо. Ох, ця мені бісова вимова!

І Паганель знову проказав ті самі люб’язні слова. Жодних наслідків.

- Змінимо фразу,- вирішив Паганель і, поволі вимовляючи слова, проказав:

- Sem duvida, um Patagao? 36

Патагонець як води в рот набрав.

- Dizeime! 37

Патагонець стояв, ані пари з вуст.

- Vos compriendeis?! 38 - крикнув Паганель щосили, мало не пошкодивши собі голосники.

Було цілком ясно, що індіянин нічого не розумів, бо, нарешті, він відповів іспанською мовою:

- No comprenda. 39

Тепер настала черга Паганеля дивуватися, і він, видимо роздратований, швидким рухом опустив окуляри з лоба на очі.

- Хай мене повісять,- мовив він,- коли я розумію хоч слово цією диявольською говіркою! Це по-арауканському, я певен.

- Та ні,- сказав Гленарван,- цей чоловік, безперечно, відповів по-іспанському.

І, повернувшись до патагонця, він знову спитав його:

- Espanol?

- Si, si, 40 - відповів тубілець.

Паганель аж сторопів з подиву. Майор і Гленарван нишком перезирнулися.

- Чи не могло так трапитися, мій учений друже,- сказав майор, і ледь помітна посмішка заграла на його вустах,- що ви допустились помилки й стали жертвою тієї неуважності, що, мені здається, з вами нерозлучна?

- Що? Що таке? - нашорошився географ.

- Бачте, цілком очевидно, патагонець говорить по-іспанському...

- Він?

- Так, він! Отож, чи не вивчали ви, бува, якоїсь іншої мови, гадаючи...

Мак-Наббс не закінчив. Паганель перервав його голосним вигуком, обурено знизавши плечима.

- Ви надто багато собі дозволяєте, майоре,- мовив Паганель крижаним тоном.

- То чому ж ви його не розумієте? - спитав майор.

- Я не розумію, бо цей іспанець говорить поганою іспанською мовою,- географ починав нетерпеливитися.

- Цебто його мова погана тому, що ви її не розумієте? - майор не втрачав спокою.

- Мак-Наббсе,- втрутився до розмови Гленарван,- ваше припущення неймовірне. Хоч який неуважний наш друг Паганель, але ж не можна повірити, щоб він замість одної мови вивчив іншу!

- Коли так, то ви, дорогий Едварде, або краще ви, шановний Паганелю, поясніть мені нарешті, що це воно за чудасія.

- Я нічого не хочу пояснювати,- відповів Паганель,- я встановлюю факти. Ось по цій книжці я щодня вправлявся з іспанської мови. Погляньте на неї, майоре, і ви побачите - я не маю наміру замилювати вам очі.

Паганель почав поспіхом шукати по своїх незліченних кишенях і, видобувши згодом вельми пошарпаний томик, з переможним виглядом простяг його майорові. Той узяв книжку й оглянув її.

- Що ж це за твір? - спитав він.

- «Луїзіада»,- відповів Паганель,- чудова епічна поема, котра...

- «Луїзіада»! - вигукнув Гленарван.

- Так, мій друже, не більше й не менше як «Луїзіада» великого Камоенса.

- Камоенса! - вигукнув Гленарван.- Але ж, мій бідолашний друже, Камоенс - португалець! То ж ви шість тижнів вивчаєте португальську мову!

- Камоенс! Португальська... «Луїзіада»...- тільки й міг пробелькотіти Паганель. В очах йому потемніло, а в вухах залунав гомеричний сміх товаришів, що його тісно оточили.

Патагонець й оком не змигнув. Він спокійно очікував пояснення цієї незрозумілої йому пригоди.

- Ох, я безголовий, ох, я божевільний! - вигукнув нарешті Паганель.- Отаке сталося зі мною? І це не вигадка заради жарту! Це я, я утнув таку штуку! Та це ж вавілонська мішанина мов! Ох, друзі мої, друзі мої! Їхати до Індії й опинитися в Чілі, студіювати іспанську мову, а вивчити португальську! Це вже занадто! Якщо так триватиме й далі, то одного дня, замість викинути у вікно свою сигару, я вистрибну туди сам!

Слухаючи, як картає себе Паганель, і дивлячись, як він сприймає свою кумедну невдачу, не можна було втриматися од сміху. А втім, він перший подав цьому приклад.

- Смійтеся, друзі! - повторював він.- Смійтеся від щирого серця! Ви ще не попосміялись з мене так, як я сам із себе сміюся!

І він так гучно зареготав, як, мабуть, не реготався жодний учений в усьому світі.

- А тим часом ми таки не маємо тлумача,- мовив майор.

- О, не бідкайтесь,- відповів Паганель,- португальська й іспанська мови такі схожі між собою, що я їх навіть поплутав. Але їхня подібність допоможе мені швидко виправити свою помилку, й незабаром я подякую цьому славному патагонцеві тою мовою, котрою він так добре розмовляє.

Так і сталося. Невдовзі Паганель спромігся перекинутись кількома словами з патагонцем; він навіть дізнався, що того звуть Талькав. Арауканською мовою це означає «громобій». Таке ім’я йому дали, безперечно, за вмілість і спритність у поводженні з вогнепальною зброєю.

Але надто зрадів Гленарван, коли виявилося, що патагонець з фаху провідник і може провести їх через пампу. Ця зустріч видалась такою чудесною, що всі одразу пойняли віри в щасливе завершення подорожі, і ні в кого вже не залишалось сумніву - капітана Гранта буде врятовано.

Тим часом мандрівники разом із патагонцем