Читати книгу - "Пацики, Анатолій Дністровий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мовчки курю й дивлюся собі під ноги: між моїми коричневими «саламандрами» по асфальті повзає кілька мурашок, я назбирую в роті слину й пускаю на них «бомби», одна з них накрила мурашку біля правого мешта, інші ж ніяк не можуть утрапити в ціль. З нудьги хочеться комусь дати по балді. Ми чекаємо на Чихаренка, як чекали на цю жирну свиню вчора. А вчора — взагалі були вафлі: Діма Дефіцит, Риня, Коновал і я майже цілий день — із сьомої ранку аж до вечора — як повні дауни стовбичили біля п'ятиповерхового будинку в Старому парку, де, за словами Сави, у своєї бабки ховається Чихаренко. Чекати його — питання принципу, якщо нада буде — на місяць зависнемо під цим під'їздом, вівця рано чи пізно виповзе на вулицю, ну, хіба він став святим і полетів на небо… Цей жирний кнур, мабуть, доганяє, що його шукають, і не висовуватиме свого носа надвір, бо зі своєю головою, певно, дружить. Учора ми пішли додому аж біля десятої вечора, по дорозі наткнулися на двох штемпів зі Старого парку, відвішали їм по повній програмі, одному, білобрисому, здається, зламали носа, а в другого, худющого й високого, забрали котли. Радісно було його товкти, бо уявлялася харя Чихаренка. Коли я затопив білобрисому, відчув неприємний біль у кисті руки. Ці козли на наступну суботу набили нам стрілу за Будинком культури залізничників; без питань, на, — ми завжди до ваших послуг. Риня з радості потер руки, нарешті буде війна, і знову комусь кранти настануть. Учора під вечір рука розпухла. Вітчим оглянув її і сказав, що це, певно, тріщина. Яка в дупі тріщина! Мені зараз не можна мати тріщину! Він сказав, міцніше нада тримати кулак під час удару, ти ж не дівчинка… Сьогодні ми з одинадцятої години висимо під під'їздом цього сраного будинку. Чихаренка поки нема. Коновал, повний даун, ще в обід здимів у гастроном купити нам хавчик, і його вже три години нема. Може, йому по мозгах надавали? і ми цього не знаємо? Дефіцит питає, як моя рука. Хуйово, ніяк, здається, повна жопа, навіть не знаю, як буду драяти мордяку Чихаренка. Риня каже, що це вивих. Я мовчки їх слухаю й намагаюся розгинати пальці, але відчуваю легкий біль. Нас охоплює конкретна нетерплячка, бо з роботи повертаються додому люди, а Чихаренка ніде не видно. Як на зло, ми не знаємо, в якій саме квартирі той поц. Діма Дефіцит каже, що, може, він живе у батьків на Київській, але я в це не вірю. Чихаренко сци–кун, якого світ не бачив, на Бам, на Київську — він не потикнеться. Пауза. Завтра в Боді змагання, порушує мовчанку Риня, здається, у «Спартаку». Нє, відповідаю, на вул. 15–го квітня, у клубі. Це добре. Додому близько, регоче Дефіцит, «Оріон»(Кафе неподалік однойменного заводу) під носом, є де забухати, якщо виграє.
— Ти чьо? Шоб Машталір не виграв?
— Звідки ти знаєш? — не вгамовується Дефіцит. — А може, йому такий штемп попадеться…
— Чуєш, бля, хулі ти переживаєш?
— Я не переживаю.
— Так чьо туфту несеш? Бодя вийде, дасть йому пару разів по балді, і твій «серйозний штемп» накриється.
— Подивимося.
— Шо «подивимося»? Так і буде! Машталір мужиків клав, важчих від себе на десять–двадцять кілограмів, а ти мені «подивимося».
…пауза. Дефіцит закурює, підносить запаленого сірника до цигарки Рині, той і собі затягується, випускає дим. Знову згадують Коновала. Діма хвилюється, аби з ним не сталося якої біди, Риня тільки злостиво посміхається й кидає, наркалига, мабуть, зараз мутить у таких самих чьмошних на хаті, або сидить убитий і п'є мінералку, йому, пацани, наші проблеми до одного місця, а хулі, нас тут можуть сьогодні закопати, а йому… по–барабану, нас тут можуть порізати, а йому до цього… Коновала нада відшивати, бо він із кожним днем опускається. Да, я це розумію й бачу, що так воно і буде, але Коновала, з яким разом ріс ще з дитячого садка, мені шкода, бо я знаю, який він добрий і щедрий, тільки прикро, що ця біда його накриває й затягує. Нада відшивати, впевнено каже Риня. Тихо, тихо, перериваю їхню розмову, пацани, очам своїм не вірю, дивіться — показую на тротуарну доріжку, по якій іде Чихаренко з двома важкими торбами в руках. Ну шо — вафлі, сміється Риня. Чихаренко нас помічає, навіть здалеку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пацики, Анатолій Дністровий», після закриття браузера.