Читати книгу - "Мауглі"

— Нічого не вийде. Розумієш, він дістався до балки, перепливши Вайнгангу.

— Ти ба, який хитрун! Однак це він придумав, мабуть, не сам, його навчив Табакі. — І Мауглі зупинився, замислившись й кусаючи пальця. — Ця довга балка виходить на рівнину недалеко, лише за версту звідси. Я міг би зі стадом непомітно обійти її через ліс і погнати буйволів із верхів’я балки, але тоді він утече низом. Треба замкнути й інший бік балки. Сірий Брате! Ти міг би розділити стадо на дві частини?

— Навряд чи я зможу зробити це сам. Але дехто упорається з цим краще за мене.

Сірий Брат побіг і зник між камінням, з-за якого скоро з’явилася величезна сіра голова, яку Мауглі так добре знав. Одразу ж околиці заполонив найжахливіший у Джунглях крик — виття вовка, що полює вдень.

— Акело! Акело! — закричав Мауглі, плескаючи від радощів у долоні. — Я мусив знати, що ти не забудеш про мене! Тепер наша справа піде добре! Акело, розділи череду на дві половини. В одну збери буйволиць із телятами, а в другу — биків та робочих буйволів.

Двоє вовків обійшли стадо й раптово врізалися в нього одночасно з двох боків. Почувся рев зляканих і розлютованих тварин, які, нагнувши голови, кинулися у два протилежні боки. Вовки пробігли ще раз, і скоро в одній половині зібралися корови, які, загнавши всередину телят, стояли тісним колом і ревли, ладні кинутися на вовка, якби він наблизився до них, і розтоптати його. В іншій половині опинилися бики, що почали рити землю з грізним виглядом, який може злякати найвідважнішого сміливця. Та вовки знали, що вони значно менш небезпечні, ніж корови, які захищають телят.

— Ну, що далі? — запитував Акела, важко дихаючи. — Треба щось робити, бо вони можуть знову об’єднатися.

Мауглі вистрибнув на спину Рами.

— Жени биків ліворуч, до верхів’я балки, Акело. А ти, Сірий Брате, намагайся тримати буйволиць разом, доки ми не зникнемо, а потім жени їх до підніжжя балки.

— А скільки мені гнати їх угору по балці? — задихаючись від нетерпіння, запитав вовк.

— Доти, доки схили балки не стануть такими крутими й високими, що Шер-Хан не зможе вистрибнути звідти. Намагайся затримати там корів, поки ми не з’явимося.

Акела помчав до стада биків, і вони побігли вперед. Сірий Брат тим часом рушив до буйволиць. Тільки-но ті побачили перед собою вовка, вони, нагнувши голови, кинулися на нього й почали переслідувати, прямуючи до гирла балки, тоді як Акела гнав своє стадо до верхів’я.

— Чудово! Ще одна атака з твого боку, Акело, і вони помчать, як скажені. Тепер тихше, тихше. Не клацай дуже зубами, бо бики кинуться на тебе. Так, це полювання серйозніше, ніж переслідування антилопи. Чи ти думав, що ці неповороткі велетні здатні мчати з такою швидкістю! — захоплено кричав Мауглі.

— О, свого часу я часто полював на таку дичину, — прошепотів Акела, задихаючись від швидкого бігу. — Що, час повертати їх до лісу?

— Так, так, повертай, Акело! Швидше! Рама зовсім скаженіє. О, якби я міг пояснити йому, як мені сьогодні потрібна його допомога!

Бики повернули праворуч; вони врізалися в ліс, ламаючи на своєму шляху кущі. Інші хлопчики-пастушки, які бачили здалеку все, що відбувалося, побігли в село так швидко, як могли нести їх тонкі швидкі ноги, з криками про те, що буйволи оскаженіли й помчали до лісу.

План Мауглі був дуже простим. Він хотів, щоб стадо описало велике коло, підійшло до верхів’я балки; а потім буйволи помчаться схилом донизу. Тоді Шер-Хан, який там заліг, опиниться між биками й буйволицями. Мауглі знав, що ситий тигр зовсім не здатен ні на бій, ні на стрибки, які могли б допомогти йому вибратися з балки по майже прямовисних стінах.

Мауглі заспокоював буйволів своїми криками, тоді як Акела намагався підігнати тих, хто залишився позаду. Треба було описати дуже велику дугу, щоб підійти до верхів’я балки, не злякавши тигра передчасно. Нарешті хлопчик дістався верхів’я балки зі стежкою, яка стрімко спускалася вниз. Звідси було добре видно всю долину, але Мауглі дивився тільки на схили балки і, задоволений, бачив, що вони майже прямовисні. Повзучі рослини обплели їх згори донизу, але вони не могли дати міцної опори тигру, якби той спробував видертися вгору.

— Тепер дай їм перепочити, Акело, — сказав Мауглі, піднімаючи вгору руку. — Вони ще не відчувають його запаху. Нехай віддихаються. А я тим часом поговорю з Шер-Ханом і скажу йому, хто йде. Тепер він у пастці.

Мауглі приклав руки трубкою до рота і закричав. Звук пролунав у балці, як у тунелі. У відповідь на крик хлопчика через певний час почулося незадоволене гарчання сонного ситого тигра, якого потурбували під час відпочинку після гарного обіду.

— Хто заважає мені спати? — ревів Шер-Хан. Від цього громового голосу пишний павич із голосним криком вилетів з балки.

— Це я, Мауглі. Прийшов твій час, злодію, що краде телят, іти на Скелю Ради! Вниз, Акело! Жени їх швидше! Ну, Рамо, мчи донизу!

Стадо буйволів зупинилося на кілька секунд, добігши до стрімкої стежки в глибину балки, але знову залунало мисливське виття Акели, і тварини помчали зі швидкістю човна, який несе бистрина. Стадо рухалося дуже швидко і вже не могло зупинитися. У цей час Рама відчув Шер-Хана й тривожно заревів.

— Ага! Тепер ти зрозумів! — крикнув Мауглі, сидячи на його спині. Він бачив, як море рогів, морд і вирячених чорних очей навколо нього сунуло вниз, наче купа каміння, що його несе гірський потік. Слабших буйволів відтіснили до боків балки — там вони прокладали собі шлях крізь густі зарості повзучих рослин. Тварини вже знали, для чого мчали донизу: перед ними