Читати книгу - "Спартак"

— О, клянуся маскою бога Мома, не слід квапитися, спершу обміркуймо наші рішення, дитя моє.

— Наші рішення?.. А до чого тут ти?..

— О, хай допоможе мені великий всеблагий Юпітер!.. Якщо Суллі не сподобається, що хтось втручається в його справи!.. Що, як він, замість того, аби розгніватися на дружину, виллє свою лють на нас?.. Або, що ще гірше, — а це найімовірніше, — він розгнівається на усіх?..

— А мені що до того?

— Так, але… тобто… Обережність не завадить, дитя моє. Тобі, може, й байдужний гнів Сулли, а для мене це дуже важливо…

— А кому ти потрібен?

— Мені, мені самому, прекрасна Евтибідо, улюбленице богів і людей! — гарячково мовив Метробій. — Мені! Я дуже себе люблю.

— Але я навіть імені твого не згадувала… До всього, що може статися, ти непричетний.

— Розумію… дуже добре розумію… Але, чи бачиш, дівчинко моя, я вже тридцять років близький із Суллою… Я добре знаю цього звіра… тобто… чоловіка… Попри дружбу що нас пов'язує стільки років, він цілком здатен скрутити мені в'язи, як курці, а потім накаже ушанувати мої останки пишними похоронами й битвою п'ятдесятьох гладіаторів біля мого багаття. Але, на жаль, мені самому вже не доведеться насолодитися всіма цими видовищами!

— Не бійся, не бійся, — спробувала заспокоїти Евтибіда, — нічого поганого з тобою не трапиться.

— Хай допоможуть мені боги, яких я завжди шанував!

— А поки віддай хвалу Бахусу і випий на його честь п'ятдесятилітнього фалернського. Я сама тобі наллю. — І вона ковшиком налила вина у чашу комедіанта.

За кілька хвилин почувся стрімкий тупіт коня. Він збудив синів Квіріна, вони насторожено прислухалися, а потім, солодко потягуючись під теплими ковдрами, раділи ще більше при думці, що багато нещасних зараз перебувають у полі, в дорозі, під відкритим небом і мерзнуть на холодному вітрі, що люто завиває надворі.

Усякому, хто виїжджав з Рима Капенськими воротами, подолавши Аппієвий шлях через Ариції, Сутрій, Суесси-Пометії, Таррацини й Кайєти та діставався Капуї, де дорога розгалужується (праворуч вона йде на Беневент, а ліворуч — у Куми), і звертав убік Кум, відкривалася картина незрівнянної краси.

Оливкові й апельсинові гаї, виноградники, фруктові сади, родючі ниви, зелені луки — улюблені пасовища овець і корів, що сповнюють околиці беканням і муканням, мальовниче сонячне узбережжя, що простягається від Літерна до Помпеї.

Весь цей пейзаж був воістину казковий! Недарма про ці місця у ті часи склали легенду, що саме тут на померлих чекав зі своїм човном Харон, який перевозив їх із цього світу в потойбіччя.

Приїхавши до Кум, мандрівник бачив чудове густонаселене місто, розташоване частково на крутій, стрімчастій горі, частково — на її пологому схилі й на рівнині біля моря. У сезон купань сюди з'їжджалися римські патриції. Деякі з них, хто не мав на околицях Кум своєї вілли, проводили тут частину осені й весни.

У Кумах були всі зручності, розкіш і затишок, якими багатії й знать того часу могли оточити себе в самому Римі: портики, форуми, цирки, грандіозний чудовий амфітеатр (руїни його збереглися й донині), а на горі, в Акрополі, височів чудесний храм, присвячений богові Аполлону, один з найкрасивіших і найрозкішніших в Італії.

Неподалік Кум, на чудовому пагорбі, звідки відкривався неймовірно гарний краєвид узбережжя й на затоки, стояла розкішна вілла Луція Корнелія Сулли. Вона була втіленням усіх можливих зручностей і розкоші. Сади її простягалися до самого моря, і в них диктатор звелів облаштувати спеціальний басейн для приручених риб.

Своїм рабам він наказав прокласти дорогу, що відгалужувалася від Аппієвого шляху і вела прямісінько до вілли.

Тут Сулла проводив свої дні у роздумах і писав «Спогади», які збирався присвятити — і згодом таки присвятив — Луцію Ліцинію Лукуллу, відомому багатієві, що у цей час вів успішні війни, а трьома роками пізніше був обраний консулом і здобув перемогу над Мітрідатом у Вірменії й у Месопотамії. Згодом він прославився серед римлян, і пам'ять про нього дійшла до нащадків, хоча славою цією він завдячував не лише своїм перемогам, але й витонченою розкішшю, якою оточив себе, і незлічимими своїми скарбами.

На віллі Сулла проводив всі ночі в гучних і непристойних оргіях серед мімів, блазнів і комедіантів — завсідників його гулянок.

Інколи він прогулювався у Куми, а часом — у Байї або Путеоли, хоча там він бував значно рідше. І всюди громадяни будь-якого стану виявляли йому знаки пошани й уваги, не стільки за його великі діяння, скільки від страху перед його іменем.

Нещодавно Сулла саме повернувся з Путеол, де він залагоджував суперечку між патриціями й плебеями. Отож повернувшись надвечір, він наказав приготувати вечерю в триклінії Аполлона Дельфійського, найславетнішому з чотирьох триклініїв величезного мармурового палацу.

При світлі смолоскипів, серед запашних квітів, що здіймалися пірамідами біля стін, серед хтивих посмішок напівоголених танцівниць і веселих звуків флейт, лір і цитр бенкет незабаром перетворився у розгнуздану оргію. У великій залі навколо трьох столів було встановлено дев'ять обідніх лож, на яких лежали двадцять п'ять бенкетуючих, окрім самого Сулли. Місце улюбленця Сулли, Метробія, залишалося порожнім. Колишній диктатор у білосніжному застільному вбранні та вінку з троянд займав місце на середньому ложі біля середнього столу, поруч із улюбленим своїм другом Квінтом Росцієм, що був царем цього бенкету.

Судячи з голосного сміху Сулли, можна було подумати, що колишній диктатор веселиться від душі й ніщо його не турбує. Але уважний спостерігач легко помітив би, як він постарішав і схуд за ці чотири місяці, зробився ще огиднішим і страшнішим. Його обличчя змарніло, нариви, що вкривали його, збільшилися, волосся стало зовсім білим, на ньому закарбувався відбиток утоми, слабкості й страждання — це були наслідки безсоння, на яке він був приречений через страшну