Читати книгу - "Скарб Зеленого Байраку"

Багато цінностей, що зберігалися в музеї, вчені встигли вивезти на Кавказ, але частину ящиків уже навантажених на баржу, спіткало лихо. Авіаційна бомба влучила у корму баржі, і вона наполовину затонула біля причалу. Те, що лишилося, рятувати було нікому.

Віктор нічого цього не знав, коли почалася війна, він прийшов до військового комісаріату Керчі проситися на фронт. Міцного, здорового хлопця, який чудово знав мотори, направили в танкове училище. Закінчивши його, молодий командир почав нове життя, повне небезпек.

Ще до нападу на Радянський Союз у Німеччині за наказом Гітлера було створено особливі команди з людей, які добре розумілися на мистетстві.У захоплених містах команди відбирали в музеях, галереях і приватних колекціях твори митців, відомих усьому світові. Відібране вивозили до Німеччини в музеї Гітлера, що удавав із себе знавця мистецтва.

Од Гітлера не відставав Герінг та інші верховоди фашизму.

Гуго Тірпіц, нащадок старовинного роду рицарів-грабіжників, народився й жив у Кенігсбергу. Ще до початку світової війни він зібрав неабияку колекцію різьблених каменів.

У його зібранні камеї посідали головне місце, але було багато і прекрасних гем, вирізьблених на коштовних каменях. Менше захоплювався він збиранням інталіо та печаток.

Хирлявий і хворобливий Гуго не міг служити, як його предки, у війську, але в цій війні і він не лишився без діла. Його призначили керівником однієї з команд, що збирала твори мистецтва.

Тірпіц успішно грабував скарбниці мистецтв у Австрії, Польщі та Чехословаччині, де відібрав для біснуватого фюрера чудові колекції монет і медалей.

Кожні відвідини будь-якого музею поповнювали і його особисті зібрання. А коли почалася війна проти Радянської країни, Гуго мріяв про всесвітньовідоме зібрання різьблених каменів Ермітажу, де зберігався чудовий твір — камея Гонзага.

Гуго знав і про інші колекції різьблених каменів у Росії і чекав того моменту, коли вони перейдуть у просторі кімнати його родового будинку в Кенігсбергу.

Коли фашисти окупували Керч, Гуго прилетів сюди — адже тут зберігалася камея, про яку стільки писали в журналах. Але в Керчі йому довелося розчаруватися: у спорожнілих залах музею не було нічого.

Невдовзі німцям стало відомо, що музейні цінності лежать біля причалу в напівзатонулій баржі. За наказом коменданта фашистські солдати підняли цінності на поверхню.

Як і кочовики, «культурні» грабіжники ховали до кишень витвори старовини. Багато древніх речей із глини та скла розбили й розтрощили важезні солдатські чоботи.

Літньому унтер-офіцерові поталанило. Він схопив камею Фемістокла, та цієї миті показався Тірпіц. Унтер-офіцер засунув камею в рот, мало не вдавився своєю здобиччю. І все-таки камею довелося віддати.

Радісно засвітилися холодні Тірпіцеві очі, коли він забачив твір Фемістокла.

За кілька місяців аматор камей поїхав до Кенігсберга. Свою здобич Тірпіц поклав на світлому оксамиті у дзеркальній шафі. А в папці з газетами й журналами, які містили повідомлення про камею, на одному аркуші він зробив гордовитий напис: «1942 рік. Камея Фемістокла у мене. Моє зібрання — найкраще сховище для такого твору мистецтва».

Щомісяця у шафах і на полицях грабіжника з’являлися нові твори мистецтва, привезені з Радянського Союзу. У нього були не тільки античні різьблені камені, але й твори Сходу та Китаю.

В 1945 році Кенігсберг оточили радянські війська. Тірпіц зібрався тікати. Найцінніші твори мистецтва поклав у валізи. Але тікати було нікуди. І грабіжник у мундирі надійно сховав награбоване, вирішивши, що коли-небудь Кенігсберг знову стане німецьким містом і колекції залишаться на своїх місцях.

У місті кипів останній бій, а в будинку Тірпіца квапилися: у підвалі кінчали криївку. Велику і містку. В неї ховали найцінніше. Лишалось обкласти її цеглою і оштукатурити стіну. Але в цей час важка бомба влучила у кут будинку. Під уламками загинув колекціонер, його жінка і помічники. Авіабомба зруйнувала і підвал. Упало свіже мурування криївки, дещо із схованого випало на землю.

Через добу радянські війська зайняли Кенігсберг. Фашисти здебільшого здалися, але де-не-де все ще чинили опір. Віктор повільно і обережно вів свою важку машину. На вулицях — ями, завали із зруйнованих будинків, міни.

Та ось танк зайшов у глухий кут. Праворуч купа цегли від зруйнованого багатоповерхового будинку, ліворуч — глибока яма від авіабомби.

Командир і Віктор вийшли з танка і, розминаючи ноги, підійшли до залишків особняка. Юнак глянув у яму. На дні лежала невелика шкатулка. Стрибнувши в яму, Віктор узяв її і відкрив.

— Камея Фемістокла! — прошепотів.

— Що таке? — запитав командир танка. — Яка камея?

Віктор коротко розповів, як він знайшов різьблений камінь у Криму. Тим часом сапери розчистили завал. Танки могли рушати далі. Танкісти обережно зібрали усі вкладені у сховок твори мистецтва. Потім пройшли до вцілілої частини особняка і там теж відшукали багато цінного.

Через три дні Віктор і ще один танкіст вилетіли до Москви. Вони везли в столицю п’ять ящиків з різноманітними творами мистецтва.

Правильно сказав колись Микола Львович, думав Віктор. Доля камеї справді дуже складна. Але камея збереглася і в огні битви за Кенігсберг.

Камінь вічності у вічного мистецтва не міг загинути навіть у таку страшну війну.

Скарб Зеленого Байраку

Камея Фемістокла