Читати книгу - "Ловці мамутів"

Мороз пройняв усіх.

Порятунок був так близько, і раптом — усьому кінець! Іншої сокири немає, а списи мало що допоможуть!

Молоді мисливці вкрай розгубилися. Невже все втрачено?

А знизу кличуть. Копчем нахиляється над краєм прискалка.

— Ремінь просять!

Хлопець спускає ремінь і дивиться, що буде далі. Мамутик намотує ремінь навколо руки, дереться по льодових східцях і кілках у стрімкій стіні й кричить нагору:

— Тримайте!

Сова з Вивірчаком тримають ремінь і щосили впираються ногами в землю. Від напруження їм аж очі рогом лізуть.

Мамутик наважився на відчайдушний крок. Відштовхнувся від останнього кілка й учепивсь руками за іншу скелю. Однією ногою намацує хоч якусь опору, знаходить її, а другу ногу випростовує в напрямку до скелястого виступу. Чи досягне? Копчем заплющує очі.

Ох, нарешті Мамутик стрибає на виступ і падає на сніг.

Копчем скрикує з радощів і зараз же знову кидає ремінь униз — Вовчий Пазур уже чекає на нього.

Чудово! І Вовчому Пазурові пощастило дістатися скелястого виступу. Він, мов підтятий, падає поруч з Мамутиком.

Тепер треба рятувати Зайця. З-під Зайця випав розхитаний кілок, і ловець ледь-ледь устиг ухопитися закляклими пальцями за потріскану скелю. Заєць висить майже на самому ремені. Коли б ремінь обірвався, коли б його не втримали нагорі, Заєць полетів би в безодню.

Сова обережно підтягує ремінь, а Заєць намацує ногами хоч якусь щілину, щоб зачепитися. Нарешті і йому пощастило видертися на скелястий виступ, де відпочивали друзі.

Мамутик перепочив, устав і поволі поліз нагору. Ловець угледів на скелі широкий водорий і досить легко посувався по голому камінню. Нагорі Сова подав йому руку й витяг на край прірви.

Інші двоє пройшли такий же шлях, що й Мамутик. Усі ловці були такі виснажені, що й на ногах не тримались, а їм треба ще вибратись з прискалка нагору, на рівну землю. Сова з Вивірчаком повели Мамутика, а Копчем підтримував Вовчого Пазура. Заєць намагався лізти сам, але на півдорозі впав у сніг. Поклавши Мамутика в безпечне місце, Сова з Вивірчаком повернулися по Зайця.

З якою полегкістю всі відітхнули, коли кінець кінцем опинилися нагорі, на рівнині!

Ловці відлежувались у затишній ямці, захищеній од вітру. Врятовані потроху оклигали. Як раділи вони життю! Їм не йнялося віри, що вони справді живі і здорові.

— Ви голодні? — запитав Сова.

Мамутик та його друзі тільки запирскали. Сова кудись подався.

Копчемові дошкуляв холод — адже на ньому була лише безрукавка з біличих шкурок. Та хлопець не скаржився, гаразд, що хоч ноги в нього непогано обмотані.

Сова повернувся з кількома шматками м’яса й печінкою.

— Це з твого оленя! — сказав він, подаючи все Пазурові.

Вовчий Пазур жадібно відрізав смачний шмат печінки, а решту подав Мамутику. Той також відрізав собі й передав рештки Сові. Так само розподілили й м’ясо.

Врятовані почували себе ліпше. Їжа повернула їм сили. Навіть Копчемові стало тепліше. Мамутик підвівсь і спробував ступити кілька кроків — тепер тіло слухалось його.

— Додому! — наказав Мамутик.

Мисливці рушили в путь, прихопивши з собою впольованого оленя, м’ясом якого вже встигла поласувати лисиця.

Поспішали, бо почало смеркати і в повітрі закружляли дрібні сніжинки.

Вночі буде завірюха.

У печері засинали першим сном Лише Джган вартував біля входу й підтримував вогонь. Зачувши якісь голоси, він схопив спис і насторожився. З темряви знову долинули голоси…

Хто це? Мабуть, Сова з обома хлопцями. Запізнилися. Їх слід покарати за це — так звелів Жила. Сова мисливець молодий, недосвідчений, може заблукати. Пішов без дозволу на полювання та ще й дітлахів з собою взяв.

— Го-о-о-о! — гукає в темінь Джган.

До вартового долинають веселі вигуки.

Мамутик, Вовчий Пазур, Заєць, Сова, Копчем та Вивірчак повертаються живі й здорові та ще й оленя тягнуть за собою. Відблиски вогнища з печери осявають їм дорогу.

Джган вбігає в печеру й несамовито кричить:

— Вони тут! Вони вже тут!

Заспане плем’я скидає з себе хутряні покривала, вітає прибулих. Кожного, хто входить у печеру, відразу хапають у обійми й стрибають навколо нього. Усі наче перетворилися на пустотливих дітей. Щастя повернулось до племені, й радощам немає меж.

На вогні відразу приємно запахла печеня; зголоднілі гості ласують соковитими шматками та розповідають про свої пригоди.

Цієї ночі ніхто не спить.

Найбільше зацікавлення викликала Мамутикова розповідь про те, як розлючений лев гнався за ним до самого провалля.

— Ми йшли по впольованого оленя. Раптом перед нами заревів лев. Гр-р-р-р! Гр-р-р-р! Ми кинули все. Із левом боротися неможливо. Ось такі пазури! Ось такі зуби! Лев стрибнув — гоп! А ми — навтіки. Лев за нами стриб-стриб! Ось-ось наздожене. Та що це перед нами? Глибінь, страшенна глибінь. Стрімкі стіни прірви… Лев заревів — гоу-у-у-у! Грім загримів у безодні, аж скелі затремтіли — гур-р-р-р, гур-р-р! Ми сунемося, падаємо вниз — гуп! Скеля покрита льодом. Не можемо втриматися. Мамутик не знає, куди летить… Зсунулися на засніжений прискалок над прірвою, і знову — гуп! Тут затримались. Лев за нами! Котиться по льоду. Шкрябає пазурами — шкр-р-р-р! Плигає на виступ — гуп! Лапами по нас… Хоче Мамутика роздерти. Та сніг провалюється, лев реве й летить у прірву — гу-у-у-у! Перекинувсь у повітрі — бебех! Тихо-тихо — ми самі… Руками вигрібаємо яму в снігу. Тулимося один до одного. Так усю ніч. Довга ніч — холод, холод. Закоцюбли — ой, йой,