Читати книгу - "Натюрморт із вудилом"

Оті мандри старими трактатами аж ніяк не були безплідними. Я виніс із них кілька важливих інформацій. Відомо, що секти, таємні спілки засновують свою доктрину на науці пророка-засновника, осяяного вродою старої традиції. Для розенкрейцерів ним був Крістіан Розенкройц — німецький шляхтич, лицар блідий ґнози, який під час мандрівки до Святої Землі, Дамаску, Африки та Іспанії отримав від арабських Мудреців знання про речі вічні. Як належить пророкові, жив довго, аж 107 років (1378–1485), після повернення на батьківщину заснував невеликий орден і занурився в окультні студії. Легенда каже, що через 120 років після смерті Майстра було відкрите його не зачеплене тліном тіло у підземній гробниці, яка мала кшталт каплиці — санктуарію. Опис цієї сакральної споруди, від якої не залишилося й сліду, виглядає наче путівник захоплюючим музеєм символів. Поряд із численними культовими предметами, скульптурами, інскрипціями, лампами, які гаснуть при наближенні невтаємничених, старими книгами, складними геометричними фігурами на підлозі й майстерних склепіннях, начебто були відкриті також дзеркала, в яких чудовим чином були увічнені символи цнот, — а отже те, що становить суть картини Торентіуса.

Орден розенкрейцерів упродовж кількадесят років провадив потаємне катакомбне життя. У цей період він гарячково шукав впливових протекторів — знатних осіб і вчених, закладав міжнародні «ложі», збирався на таємні собори, видавав анонімні часописи. Обережність була виправдана. Адже орденові закидали близькі контакти з реформацією, рішучу ворожість до Риму, симпатії до арабського та єврейського світу, плани повалення суспільного порядку, ну і, звісно, стосунки з нечистою силою.

Після тривалого періоду інкубації розенкрейцери вирішили розпочати широкомасштабну явну діяльність. Вони гадали, що настала вже слушна мить для здійснення справи перетворення світу. Це трапилося 1614 року. Тоді з’явився знаменитий памфлет Allgemeine undgenerelle Reformation der ganzen weiten Welt[45]. Чи тільки випадковість, що точнісінько така ж дата стоїть на Натюрморті з вудилом?

Так я закінчив першу версію нарису про Торентіуса. Рукопис сховав до шухляди. Я собі міркував, що час працюватиме на мене. Поглиблене доопрацювання складних тем вимагає терплячості алхіміка.

Через кілька років, зовсім несподівано, без найменших зусиль з мого боку, я отримав поштове надходження з відбитком короткої й дуже вченої розвідки про мого маляра. Це справжній дарунок небес і людської зичливості. Лист, надісланий із Голландії, марно мандрував багатьма країнами і потрапив до моїх рук у жалюгідному стані. Сторінки позлипалися й позатиралися, картки вкриті масними плямами, друк розмазаний. Не знаю, хто знущався над цією безневинною працею — певне урядові підглядачі за чужими листами, а отже не джентльмени, що звільнює мене від потреби розслідування цього лакейського інциденту. На щастя, текст був двомовний, і, хоча й не без певних труднощів, мені вдалося зрозуміти його зміст. Я не міг позбутися відчуття, що той, хто потрапив у тенета до Торентіуса, мусить бути готовим до всього.

Автор розвідки, голландський мистецтвознавець і музиколог Пітер Фішер вперше звернув увагу на музичний бік Натюрморту — оті ноти, невелику партитуру, вписану в образ. Досі всі вважали, що це декоративний елемент, звичайний орнамент, і що немає жодного зв’язку між нотами й уміщеним під ними текстом. Фішер доводить, що такий зв’язок існує, що треба його віднайти, аби краще зрозуміти суть справи.

Справді дивно, чому ніхто не зауважив очевидної помилки у тексті Торентіусового двовірша. Всі, абсолютно всі, читали слово quaat (злий), тоді як на образі виразно, чорним по білому написано qaat. Можна сказати, що маляр був не надто сильний в орфографії, коли б не факт, що над цим словом міститься нота, яка ламає гармонію («h», а не «Ь», як мало би бути). Отож, це умисна, цілком свідома подвійна помилка правопису й музики, руйнування принципів мови й мелодики, символічне порушення ладу. За часів середньовіччя цей композиторсько-моралістичний засіб називали diabolus in musica[46], зазвичай разом зі словом peccatum[47].

Менш переконливою видається Фішерова інтерпретація самого тексту двовірша. Автор вважає, що абревіатура Е R, якою починається цей твір, означає Extra Ratione[48], що дає йому нагоду для снування подальших сміливих гіпотез. Маляр із таким скандальним життям, який кинув виклик світові, не міг бути апологетом стриманості. Натюрморт із вудилом належить розуміти як алегорію міри, але насправді, хоча це майстерно закамуфльовано, образ є похвалою людині, визволеній від пут, незвичайній, високо піднесеній над юрмою малодушних філістерів.

В англомовному каталозі Рейксмюсеум я знайшов іншу версію отого тривожного вірша з образу Торентіуса. Це не дослівний переклад, але одна з можливих версій розуміння герметичного тексту. «That which is extraordinary has an extraordinary bad fate». Це звучить занадто однозначно, доволі плоско, і не знати навіщо приписує митцеві пророчий дар — передчуття свого фатального кінця.

Насамкінець варто спитати, чи твір Торентіуса, такий досконало тілесний і класично замкнений, вимагає складних пояснень, що вибиваються поза межі його самостійного світу? Нам байдуже, які духи — злі чи добрі, мудрі чи шалені — надихали працю маляра. Прецінь образ не живе відбитим світлом таємних книг і трактатів. Він має власне світло — яскраве й проникливе світло очевидності.

Час уже розстатися з Торентіусом. Я займався ним достатньо довго, щоб із чистим сумлінням визнати свою необізнаність. Підозрюю, що я запустив у собі захисний механізм, наче побоюючись, що зі справді трагічної історії вирине врешті постать банального скандаліста. Я не хотів цього, отож збирав докази, що він був незвичайною людиною, яка нищить межі та схеми, систематично й з упертістю, гідною мученицького вінка.