Читати книгу - "Степовий найда"

Саме зараз ти вже й мені міг би стати у пригоді, а то становище твоє тут трохи незвичне, якесь смішне, та й вся ця нерозумна історія в минулому… Я маю на увазі, — раптом плутано заговорив дон Хуан, побачивши зблідле обличчя і похмурий погляд хлопця, — я маю на увазі, що смішно було б тримати тебе в твоєму віці дома і не послати до школи, а сам я тебе навчити не зможу. Розумієш?

— Значить, ви вважаєте моє становище тут… смішним? — уперто запитав Кларенс.

— Я вважаю себе смішним, — поспішно заявив дон Хуан. — Ну от, ну от… Годі про це! Завтра ми поїдемо в Сан-Хозе і поговоримо з секретарем єзуїтського коледжу. Це хороша школа і, крім того, недалеко від нашого ранчо.

На цьому розмова закінчилася.

Першою думкою Кларенса було тікати звідси.

Бідний Кларенс, так щиро відданий своєму кузенові, вбачав свій обов'язок у захисті його інтересів і от він раптом чує, що його становище тут «смішне»!

Поринувши в похмурі думки, Кларенс увечері довго скакав по безлюдних горбах, потім провів безсонну ніч у себе в кімнаті і прийшов до висновку, що його кузен мав рацію. Він вступить до школи і буде вчитися старанно — так старанно, що скоро, дуже скоро зможе сам заробляти собі на прожиття.

Прокинувся він задоволений. Щаслива перевага юності в тому, що для неї вирішити і здійснити — це майже одне і те ж.

Другого дня Кларенса було прийнято до коледжу, як учня і пансіонера. Становище дона Хуана і його прихильність до іспанців відіграли тут не останню роль. Але Кларенс не міг не помітити, що директор коледжу, патер Собрієнте, інколи спиняв на ньому замислений погляд і розпитував про його минуле так, як питали його раніше. Це навело Кларенса на підозріння: чи не сказав кузен директорові коледжу чогось такого, що привернуло особливу увагу патера Собрієнте до нового учня?

А взагалі патер був лагідною, освіченою людиною. Кларенсові назавжди запам'яталися його великі руки з м'якими добрими долонями і ще — великі ноги в надзвичайно безформних черевиках з сириці.

Тихі галереї коледжу гнітили Кларенса, інколи траплялося, що в одній з цих галерей, які по-монастирському оточували подвір'я коледжу, Кларенса раптом ніби пригинала до землі вага цієї по-батьківському лагідної руки. Не раз йому й серед ночі вчувалися м'які кроки і важке дихання його наставника з слоноподібними ногами.

Взаємини, що склалися у Кларенса з іншими учнями коледжу, були спочатку досить неприємні. Важко сказати, за що його не любили учні — чи то вони помітили надто прихильне ставлення до нього патера Собрієнто, чи, може, їм не подобалася його манера триматися (адже він жив весь час серед дорослих) чи то просто вважали його за чужого, але скоро від дошкульних слів вони перейшли до фізичних заходів впливу. І тоді виявилося, що цей лагідний і стриманий хлопець уміє грубо, по-сільському пускати в хід кулаки і ноги, ігноруючи при цьому загальновизнані шкільні правила і традиції, про які він не мав ніякого уявлення. При першій же нагоді він відлупцював кількох своїх достойних колег, і хоч робив це не за правилами, наслідки були непогані.

Коли про це стало відомо, одному з старших учнів було доручено провчити молодого «дикуна».

Кларенсу було послано виклик і він прийняв його з готовністю, що здивували і його самого і його супротивника — юнака років вісімнадцяти, значно вищого на зріст і досвідченішого в таких справах, як бійка.

Після першого ж удару обличчя Кларенса залилося кров'ю. Це викликало в ньому несподівано різку зміну, яка дуже збентежила глядачів: наблизившись до ворога, він, як тигр, накинувся на нього і, обхопивши рукою горло, став душити його. Удари сипалися градом, але Кларенс не звертав на них уваги і, на превеликий їх подив, звалив супротивника на землю. Зчинилася тривога. Кілька викликаних на місце бою вчителів насилу розняли руки Кларенса. Він рвався в бій, але його супротивник вже зник. З того часу Кларенса вже більше ніхто не зачіпав…

Про цю пригоду скоро забули, але з учнями Кларенсові так і не вдалося налагодити дружні стосунки, і його мало турбувало те, як вони до нього ставилися — боялися, поважали чи лицемірно догоджали.

У всякому разі, заняття лише виграли завдяки відсутності розваг. Два роки жадібного читання розширили його кругозір, куди й поділися невпевненість, незграбність і апатія новачка.: Гострий розум, що вирізняв його серед інших, і виняткова старанність зумовили надзвичайні успіхи Кларенса в навчанні.

Під кінець першого року навчання він вважався всебічно обдарованим учнем-феноменом. З цього приводу патер Собрієнте мав розмову з доном Хуаном і було вирішено трохи стримувати його в навчанні і заохочувати до розваг, йому було надано більше свободи в порівнянні з іншими. Так, йому дозволялося відвідувати, коли забажається, сусіднє містечко Санта Клара. Гроші, на дрібні витрати у нього завжди були в достатній кількості. Але Кларенс, у якого не було близьких друзів, при його спартанських звичках, почував незрозумілу відразу до грошей. Проте одягався він дуже акуратно, і, завжди стриманий і впевнений у собі, справляв прекрасне враження.

Прогулюючись якось надвечір по Аламеді, тінистій алеї, насадженій колись місіонерами між селищем Сан-Хозе і монастирем Санта Клара, Кларенс побачив, як з монастиря двома рядами вийшли на прогулянку молоді дівчата. Вони йшли йому назустріч.

Для вихованців коледжу такі зустрічі були неабиякою подією, хоч наглядачі, що супроводжували учнів, під час прогулянок, всіляко намагалися уникати такого збігу. Але Кларенс ставився до таких зустрічей з глибокою байдужістю людини, яка в п'ятнадцять років вважає, що пора юності і романтики для неї вже минула. Він майже поминув вихованок монастиря, коли раптом його погляд, сковзнувши по рядах дівчат, зустрівся з знайомими синіми, як фіалки, очима, що дивилися на