read-books.club » Сучасна проза » Брати, або Могила для «тушки» 📚 - Українською

Читати книгу - "Брати, або Могила для «тушки»"

226
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Брати, або Могила для «тушки»" автора Василь Андрійович Базів. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 45
Перейти на сторінку:
начальників, особливо зі свого однокласника, який пробився на директора. — Коли шановного нашого депутата Петра Павловича спитали, за що він подарував Миколі Федоровичу машину за п’ятдесят тисяч долярів, то він виставив на посміховисько директора: сказав, що той зайняв перше місце на олімпіаді з математики — найліпше порахував голоси на виборах. Відтоді у школі його прозивають Миколка Лобачевський.

— Ти прикуси язик, бовдуре. На себе подивися. Якби ти не був такий туман у школі, то не бив би бринзю у селі зацофаному і не рахував би копійки на коляді.

А Славко знай своє — сміється із розлюченого педагогічного лідера. Могло дійти і до рукоприкладства. Тому голова перевів дискусію у конструктивне русло:

— Ну, добре. То що будемо з тими заколядованими грошенятами робити?

— Та справ у селі по горло, пане Василю. — Рахівник висипав різдвяну фінансову торбу на стіл. — Але живі собі якось раду дають, поки не вмруть. Цвинтар розростається на очах. Гроби розповзаються, як вогонь по стерні. Голодні пси чи то услід за господарями банують, чи з голоду пухнуть. Обрали собі місце між мерцями. Тому треба, я так думаю, найперше обгородити усе цвинтарище. Бо порозгрібають звірі кості, не приведи Господь.

— Я тебе підтримую, Славку. То давно треба було зробити. Хоча на такі гроші хіба пліт з лози сплетеш. Може, де знайдете найтоншу сітку, а стовпчики з лісу привеземо. Не треба металевих наразі, бо то не вистачить. Я гадаю, що громада сприйме це з розумінням. Бо нині тут, а завтра там, за парканом. Тому так і вирішимо, якщо нема інших пропозицій. Дякую, панове, що знайшли час поміж свята зайти до мене до хати, та й про громадську справу не забули подбати. Бувайте здорові. Веселих свят.

Але уряд не розходився. Останнє питання, тобто пиятику, Василь відмінив ще у часи своєї першої каденції, тому чекати було нічого. Відмінив, бо полюбляли урядники, за райкомівським мавпуванням, обмивати урядові рішення. Бувало так, що парафіяльна рада завершувалася п’яним співом на все село. А відтак уже найближчої неділі отримувала вотум недовіри під церквою.

— Почекайте, господарі. Ти чого мовчиш, Миколо?

Директор стрепенувся і силував себе — не хотів говорити, але мусив:

— Та то не я. То отець просили передати. Ти, Василю, уже мене нині відпуцував, що я й не знаю, що тобі казати. То знову справа з твоїм братом. І в тім нема нічого поганого, я наперед кажу. Коротше, він би міг собі хоч у Львові, хоч у Києві найліпше місце купити, але він хоче у рідному селі. Ну що тут поганого?

— То що він хоче?

— Вмерти хоче у рідному селі.

— Свят-свят. Та ті буржуї гадають, що вони будуть жити вічно, а ти таке кажеш, — Славко знову не без гумору підливав масла у вогонь.

— Ти хоч і директор, але щось мямлиш з переляку не до ладу. То є така справа. Петро хоче собі місце забити на нашому сільському цвинтарі. Ця земля його породила, тому хоче бути коло рідних хрестів, коло батьків. Коли прийде остання година, — Григорій розшифрував високу філософію, якою закручував у папірець свої наміри директор школи.

— То вже є велика новина, що про батьків згадав. — Василів спокій надихнув ініціаторів цього інтригуючого питання порядку денного.

— Ти знову пхаєш своє особисте до громадського, а так не належиться робити тобі як голові парафіяльного уряду. Чи ти збираєшся ворогувати з рідним братом і на тім світі?

— Щось ви, хлопці, недоговорюєте, щось крутитеся навколо ями і не хочете в неї впасти. А впасти мусите, раз ви її викопали.

— Ні, почекай, Василю. Ти ж — ревний, правдивий християнин, і цього у тебе не забереш, і про це знають у селі, й за це тебе люди дуже поважають. Ти що, проти того, щоб твій рідний брат був похований у рідному селі? — Микола так сформулював, що яка тут може бути дискусія.

— Не проти. Нехай вмирає, хоч сьогодні. Прости мене, Господи, за дурний язик. Але я не про те, хлопці. Я знаю і даю голову навідріз, що про жодне вмирання він і гадки не має, а ви його тут хороните. Та він, як той вождь, живіший усіх живих, ваш народний депутат. І за цю живучість — то, може, єдине, у чому я його підтримую. Людина би гнівила Бога, якби легковажила життям і не боролася за цей дар Божий до останнього подиху. Жити — то наш, людський обов’язок перед Богом, як би не було важко на цім світі вікувати. Інша річ — як жити!

— Видиш, як добре, що ми поєднали братів, рівних перед Богом. — Григорій відчув, що є шанс досягти успіху в їхньому задумі. Але несподівано дістав під дих.

— Ти, Гриню, не загравай ні зі мною, ні з Богом. Дивлюся я на тебе і бачу, як ти із сутінками крадешся по людські душі. Ловець душ ти людських. Наловчився скуповувати нарід на виборах, як рабів на стамбульському ринку. Запровадили тут рабовласницький лад. То тобі не задурно доручив той Ірод розносити пайки по хатах на виборах. То ти йому брат, а не я. Ніхто у селі не хотів ганьбити себе. А ти зголосився і розносив ту гречку — кидав людям, як кістку голодним собакам. Раз ти уже в уряді — викидати тебе з нього не буду, але я знаю тобі ціну. Ти ще не все сказав, про що вас напоумив отець.

— Ней буде, скажу, — Григорій проковтнув гірку правду. — Сам розумієш, що

1 ... 28 29 30 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати, або Могила для «тушки»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брати, або Могила для «тушки»"