Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту"

Так, опівдні. За дорученням Академії я маю супроводити його до Академічного містечка… А втім, Академія запросила Северсона за вашою порадою… — додала вона докірливо.

Коли б не доктор Свозилова, я б не додумався до такої геніальної пропозиції. Побоююсь, що це був перший крок до того, щоб утратити свою найкращу співробітницю.

Ви докоряєте мені так, ніби ревнуєте! — сказала ображено Алена. — Хіба не знаєте, яка для мене честь працювати з вами?.. А Северсон… Та я ж із ним тільки розмовляла кілька годин у Москві, а після того ми навіть не бачились…

Гаразд, гаразд! — посміхнувся Навратіл. — Ви не розумієте жартів. От що: принесіть і перевірте ваш проект кухні — це забере у вас кілька годин. До дванадцятої впораєтесь — ну, то й їдьте собі на аеродром. Більшого від вас я все одно не вимагав би.

Алена Свозилова сказала правду: після тієї випадкової зустрічі в Москві вона з Северсоном більше не зустрічалась. Але дівчина не згадала про своє з ним листування та про відеофонні розмови з лікарем Галльстремом, що торкались виключно стану здоров’я та самопочуття «людини з минулого».

Навряд чи Алена змогла б сама розібратись у своїх почуттях, тож, певна річ, і ніхто не мав права звинувачувати її в прикиданні. І все ж дівчині чомусь не хотілося розповідати про ті листи, які вона одержувала від Северсона щотижня, не хотілося признатися, що в ній виникає щось далеко складніше за звичайне піклування про долю малознайомої людини.

Северсон писав їй, що регулярно відвідує Будинок культури та Виробничий центр, познайомився та потоваришував із багатьма мешканцями нового Ярлсберга. Друзі запрошували його переселитись до них, але він живе в своєму рідному будинку на горбі і хазяйнує сам. У його листах дуже часто згадувався дідусь Олафсен: старий лишився йому вірний і частенько заходить до нього погомоніти.

Северсон писав скупо, небагатослівно, але дівчина вміла читати між рядків. З його повідомлень про те, що він наполегливо вивчає основи атомної фізики та біологію, Алена бачила, що «людина з минулого» поступово перетворюється на людину сучасну, — з широким діапазоном прагнень. Звичайно, це були тільки перші кроки; Северсон, як ніколи, потребував підтримки саме зараз. Лікар Галльстрем із властивою йому тактовністю скеровував енергію Северсона в потрібному напрямку, — саме йому слід було завдячувати, що пацієнт поступово одужував повністю. Але дещо зробила й Алена Свозилова. Це з її ініціативи Всесвітня Академія наук запросила Северсона на чергове засідання історичної секції, де мали розглядатись матеріали, що торкались початку двадцятого сторіччя. Не кажучи вже про те, що Северсон справді міг засвідчити та доповнити факти, про які не було прямого документального матеріалу, участь «людини з минулого» в такому засіданні була б дуже корисною, бо, можливо, вперше показала б Северсону, що він може знайти собі місце в новому суспільстві.

Звичайно, Северсон навіть не підозрював, що запрошення Академії відоме Алені Свозиловій. Навпаки, коли сріблястий ракетоплан лінії Осло — Прага приземлився на празькому аеродромі і до гостя підбігла Алена, він дуже здивувався:

— Ви тут?! Як ви дізнались, що я прилітаю до Праги?.. Я навмисне про це не писав, щоб зробити вам сюрприз.

А тим часом зробила сюрприз вам я! — сказала Алена, простягаючи йому руку. — Ви когось виглядаєте?

Так, я повинен зустрітись з представником Академії наук.

Вона посміхнулась:

Цим представником виступаю я.

Ви?.. Яким чином?

Велінням долі! — пожартувала Алена. — Ви розчаровані?

Навпаки, приємно вражений.

Але все ж я хочу уникнути офіційності і бути просто вашим другом. Як вам подобається програма на сьогоднішній день: у другій половині дня — огляд міста; увечері — концерт або опера. Згодні?

Я вам дуже вдячний. Уже давно мрію оглянути Прагу.

Можна було скористатися з автомобіля чи побродити

вулицями старовинного міста пішки, однак вони вирішили викликати аеротаксі: з висоти пташиного польоту перспектива розкривається величніше.

Вертоліт неквапно пропливав над парками і лісосмугами, перетканими золотими барвами осені, інколи повисав над мальовничими куточками міста.

Ця частина Праги лишилась без змін, — показала Алена на Градчани[1] та на Малу-Страну[2]. - Її вирішили зберегти як історичний пам’ятник. Збережено всі визначні палаци та художньо цінні будинки. Деякі з них стоять на своїх місцях, інші ми перенесли, щоб досягнути повної гармонії між старою та новою Прагою. Найбільше змінились ті частини міста, де раніше на вулицях не було ні сонця, ні зелені. Погляньте, наприклад, ліворуч, на отой схил. Це — Жижков[3]. Палаци з баштами побудовані вже в атомному віці, і все ж це ніяк не порушує стилю нашої «Стобаштової Праги». Архітектори про це подбали. Промислові підприємства ми перенесли за місто, щоб у Празі звільнилося більше місця для парків.

А що ото за велика споруда на горбі? — показав Северсон на Петржин[4].

Це — наша гордість, пам’ятник культури чеського та словацького народів. На будівництві працювали найвидатніші художники, скульптори, архітектори, малярі. Тут зібрані праці всіх наших мислителів, учених, художників та письменників.

Прогулянкам по місту віддали й половину другого дня, а потім Северсон з Аленою полетіли до Пржерува, де містилась Всесвітня Академія наук.

Завтра в першій