read-books.club » Інше » Українське письменство 📚 - Українською

Читати книгу - "Українське письменство"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українське письменство" автора Микола Зеров. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 799
Перейти на сторінку:
виріс у Прилуцькому повіті на Полтавщині. Замолоду служив у війську, в 1794 р. під командою Суворова штурмував Прагу; потім, вийшовши в одставку, став за штатного смотрителя в прилуцькій повітовій школі. Один час утримував у Прилуках приватний пансіон, де сам викладав усі предмети — риторику, поезію, міфологію, гражданський та воєнний устави, старі й нові мови, історію та географію, а «для преуспевших», крім того, артилерію та фортифікацію. Людина старосвітського, консервативного складу, він міцно стояв на сторожі основ тодішньої суспільності, між іншим, доказував законність і державну рацію кріпацтва. «Как бедна, — писав він, — та монархия, где подданные своевольны! Как призрачно она соединена! Мы видели из переворотов империй, сохраненных нам историей, и малых владельцев, которые возделывают свои поля наемниками. Такой владелец подобен главе какой-то демократической республики… подчиненные его не страшатся, ибо они, когда захотят, могут его оставить. Напротив того, помещик, имеющий своих собственных крестьян, подобен монарху в благоустроенном государстве. Не на этой ли благодетельной власти… малых монархов отчасти покоится непоколебимо деятельное могущество и слава России».

Живучи в своєму провінціальному закутку, цей політичний мислитель і наставник дворянської молоді з найбільшою охотою займався на дозвіллі наукою: підтримував зносини з ученими інституціями, розв’язував завдання, писав преміальні твори, а то й цілі наукові трактати на найрізноманітніші теми — економічні, літературні, агрономічні… Але, треба думати, його наукові писання були дуже невисокої вартості; слави своєму авторові вони не придбали. «Только глубоким стариком, — говорить М. І. Петров, — в 1855 г. Белецкий-Носенко удостоился сочувственного печатного отзыва о своих историко-литературных трудах».

До «малороссиянизма» Білецький спочатку — під час своєї служби в війську — мав певну нехіть; пізніше, отаборившися в Прилуках, він сам став до гурту прихильників українського слова; але навіть і тоді жартливу «Горпиниду» не брав так поважно, як свої наукові праці.


Покуда годі, Музо жвава, Повісьмо кобзу на гвіздок! Се од безвілля лиш забава; Прощай до будущих святок! Бач, я приймаюсь знов за діло… (III, 48).

«Горпинида» була для нього лише розвагою, лише веселим intermezzo між науковою розправою «про Державина и Ломоносова, величайших лириков российских» та «Пасечником или опытным пчеловодством в южной полосе России».

Розуміється, таке відношення до справи не обіцяло ніякого заглиблення в сюжет, не свідчило про найменше бажання артистично його обробити. «Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина» справляє супроти «Енеїди» враження надзвичайно мізерне — і не тільки тому, що поетичний хист Білецького-Носенка дуже дрібний проти хисту Котляревського, але й тому, що її не досить було продумано і не досить оброблено.

Подібно до Котляревського, автор «Горпиниди» травестує російський твір. Його зразком було «Похищение Прозерпины», поема Котельницького (1795 р.), — античний міф, перенесений на ґрунт російського життя, «стара брехенька, за новину» видана — як атестував її в своїй переробці сам Білецький.

Українська переробка поеми невелика розміром, має всього 3 пісні, 133 десятирядкові строфи; розповідає вона в 1-й пісні про гулянку Горпини з подругами у гаю, в другій — про виїзд Плутона з підземного царства і його зустріч з Горпиною, у третій — про журбу Церери, її примирення з Плутоном та Горпинине весілля.

Залежність літературної манери Білецького од «Енеїди» впадає в око відразу, починаючи з українізації латинського імени героїні:


Піп дав їй ім’я Прозерпина; Що ж? люде, звикши лицювать, Переіначили: Горпина, І мні нельзя вередувать. (І, 11)

Про цю ж залежність говорять і окремі образи та порівняння: смерть, що віддає Плутонові честь косою (II, 10); москаль, що мутить на селі («Буває інколи, з дороги / Заверне в хутора москаль», І, 35)[24]; ніч, що «напнула нарозпашку / На мир як смоль свою запаску» (II, 17)

1 ... 28 29 30 ... 799
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українське письменство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українське письменство"