read-books.club » Сучасна проза » Все буде добре 📚 - Українською

Читати книгу - "Все буде добре"

118
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Все буде добре" автора Олег Бакулін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 105
Перейти на сторінку:
своїми руками. І лівою обійматиме сина, а правою – свою Марію. І через десять років вдихатиме просякнуте мастилом повітря вже своєї майстерні. Хоча чого майстерні? Заводу! Так!

Антон усміхнувся цій думці. Адже він хлопець недурний, працювати любить, голову на плечах має, кохана дівчина – без п’яти хвилин дружина – теж під боком. Еге-гей, тримайся, майбутнє, я йду!

– А ти хіба нікуди не спішив? – окликнув його Тезко, виходячи з майстерні. – Сьогодні магазин хіба не раніше зачиняється?

Антон глянув на годинник (ого, яка година!), крикнув: «Бувай!», скочив на мопеда, надягнув шолом і чкурнув, лише покуріло за ним. Сьогодні магазин дійсно зачинявся раніше, а йому ще треба було по квіти заїхати.

В універмазі людей практично не було: робочий день тільки-но наблизився до завершення.

– Привіт, дівчата! – хлопець кивнув жінкам у відділі одягу та рушив до прилавка.

– Привіт, Антоне, які плани на вечір? – зустріла його Ірина, схилившись над прилавком так, щоб можна було побачити все, над чим так старанно попрацювала матінка-природа.

– Та от думав провести час у хорошій компанії… – відповів Антон, роззираючись. Ірина схопила його за голову і скерувала погляд спершу до своїх очей, а потім нижче.

– То, може, от вона, твоя хороша компанія? Ми б не відмовилися від гарного вечора.

Антон легко відсунувся від прилавка й усміхнувся.

– Ні, дівчата, сьогодні я зайнятий.

Ірина зітхнула й склала руки на грудях.

– Ох, Антоне-Антоне. Єдиний нормальний хлопець на селі, і то вже зайнятий. Красуню свою шукаєш? Поїхала вона додому ще зранку. Щось там срочне в неї було.

– Зрозуміло. Дякую, – він кивнув і попрямував до виходу.

Уже біля дверей Ірина його гукнула:

– Якщо в тебе вечір раптом звільниться, то ти приходь, не соромся. Ти – хлоп вірний, шкода, що твоя дівка не така.

– От вічно ти, Ірко, щось таке дурне ляпнеш… – засміявся Антон і вийшов.

За мить загуркотів його мопед – і все стихло. Ірина обперлась на прилавок та зітхнула.

– Ляпнеш… Якби ж, Антончику, якби ж…

2

Біля будинку Марічки стояла іномарка. Водій курив у салоні. Провів лінивим поглядом Антона, коли той ставив мопед біля паркану, та й продовжив випускати сірий дим крізь відкритий люк. Наче не авто, а чайник якийсь. Антон усміхнувся цій думці, швидко заскочив на ґанок, поправив розтріпані від вітру гвоздики та без стуку зайшов у дім.

Марічка жила в невеликому будиночку разом із матір’ю. Велике горище вони використовували як сушку – там завжди висів вологий одяг, через що дерев’яні балки були просякнуті накрохмаленою сирістю. Антону цей запах завжди нагадував солоне море. Він лише раз був в «Артеку», однак не в самому санаторії, а поруч – у старої жіночки, яка вивішувала свою мокру білизну на балкон, де він ночував. Вечорами хлопець лежав горілиць, дивився на відблиски вогнів санаторію в чужому вологому одязі, слухав веселі голоси незнайомих дітей за парканом і шум моря десь зовсім поруч і всміхався. Це був короткий період – уже за кілька днів вони повернулися додому, але з того часу запах мокрої білизни почав незмінно асоціюватись із морем.

Дім Марічки зустрів Антона прочиненим горищем і запахом накрохмаленої сирості. Слідом прийшли спогади про море, і хлопець раптом подумав, що він ніколи, після того одного разу, не їздив у Крим. Хоча в грошах останнім часом проблеми не було (Антон працював важко і сумлінно, а Петро Олексійович керувався принципом: «Хто більше працює, той більше отримує»), але куди він їздив за останні кілька років? Двічі в область, з десяток разів у район, раз навіть у Києві був, але й то все по роботі. А для себе? На озеро влітку та й до клубу по святах. Усе решта – у роботі та в роботі. Навіть із Марічкою бачиться двічі на тиждень, хоч і живуть в одному селі.

То чого б не кинути все та й не гайнути кудись? Вихідні є, зрештою, на більше можна відпросити Марічку, та й дядько Петро зрозуміє, якщо що. Може, до Львова, може, у Київ. А можна навіть і в Крим – чого б і ні? Правда, це вже осінь, трохи не сезон, але воно й на краще. Сидіти на пляжі, обіймати свою кохану, дивитися на безкраї хвилі, вдихати запах моря… Антона настільки захопила ця думка, що він ледь не задушив дівчину в обіймах, коли та вийшла з кімнати, тягнучи за собою чималу валізу.

– Привіт, – тамуючи емоції, промовив хлопець.

Лише вони двоє та безкрає море. Як він не додумався до цього раніше?

– О, привіт, – мимохідь кивнула Марічка, одягаючи пальто.

– Маєш гарний вигляд.

– Ага, дякую, – дівчина застібнула останні ґудзики та взялася за ручку валізи. – Там салат у холодильнику. Візьмеш, якщо голодний.

– Дякую. А куди ти їдеш?

– До Львова. Може, у Київ. Буде видно.

– А… надовго?

– Назавжди.

Усмішка сповзла з обличчя хлопця.

– Ясно… Ні, не ясно.

Марічка зупинилася біля дверей. Важко зітхнула, поклала валізу й обернулась. Секунду дивилася на нього, а потім підійшла ближче.

– Антоне, ми разом, скільки я себе пам’ятаю. Ще з самого дитинства нас сватали батьки, ми були парою серед друзів, нас навіть Лариса Іванівна не розсаджувала,

1 ... 28 29 30 ... 105
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Все буде добре"