read-books.club » Сучасна проза » Матусин оберіг 📚 - Українською

Читати книгу - "Матусин оберіг"

145
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Матусин оберіг" автора Світлана Талан. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:
class="book">В Олесі серце закалатало, зашаленіло в грудях. «Чому так? – майнула в голові думка. – Я його бачу вдруге у своєму житті».

– Ходімо погуляємо, – запропонував юнак.

– Куди?

– Будь-куди. Весна гарна всюди.

Ігор узяв Олесю за руку. Його прохолодні пальці обпікали, й Олесю ніби обдало окропом. Вони ходили вулицями, спускалися до водойми, слухали солов’я. Ігор тримав Олесю за руку, не відпускав ні на мить. У дівчини завмирало серце від близькості, коли їхні лікті дотикалися. У голову стукав п’янкий запах весни, брав у свій полон, зачаровував, змушував серце калатати ще сильніше.

– Чому тремтять твої пальці? – спитав Ігор, зупинившись.

Він стояв перед нею, такий милий і близький.

Олеся дивилася йому просто у вічі й хотіла, щоб ця мить стала безкінечною. У його очах – сама ніжність.

– Це винна весна і… ти, – стиха промовила Олеся.

Ігор наблизився, і їхні вуста зійшлись у першому ніжному й несміливому цілунку. Його губи пахли бузком, квітучим садом і ще чимось таким, від чого паморочилось у голові.

– У всьому винна весна, – повторила Олеся.

Їй не вірилося, що це відбувається з нею. Усе було ніби в казковому сні. Вони цілувалися під рясними зорями та повним місяцем, і ніч була в їхньому розпорядженні. Його руки обіймали тонкий стан дівчини надзвичайно ніжно, її руки обвили його шию, вуста торкалися вуст, і ті цілунки були солодкі та свіжі, як сама весна.

Вони знову йшли дорогою, узявшись за руки. Олеся ладна була заприсягтися, що навіть дорога, яка вела їх у майбутнє, також пахла весною. Легесенький вітерець пестив її волосся, торкався палаючих щік, ховався серед яблуневих пелюсток. Юнак та дівчина пішли вузькою доріжкою, зовсім поруч, так близько одне до одного. Олесі здавалося, що в її венах тече не кров, а сама весна, яка пробудила всі клітинки її тіла зсередини, змусила розкриватися, як бутон квітки.

– Я не хочу, щоб ця дорога скінчилася, – промовила дівчина. – Ось так би йшла і йшла нею.

– Так і буде. У нас попереду ще багато непройдених доріг, – сказав Ігор.

– Справді? І ми по них підемо разом?

– Звичайно. Таких, як ти, більше немає. Ти одна.

– І ти один. Один-єдиний на всьому світі.

Закохані цілувалися знову, а потім ішли дорогами, бентежними й манливими водночас…

Розділ 22

«Минуло три дні, залишилося стільки ж», – подумала Олеся, прокинувшись.

– Ох і довго ж ти спиш, Олесю! – усміхнулася Карина, побачивши, що дівчина прокинулась. – Напевно, повернулася додому під ранок?

– Відгадала, – сказала Олеся й потяглась у ліжку.

– Гуляли з Ігорем? Можеш не відповідати – сама бачу, що аж світишся вся!

– Каринко, ти навіть не уявляєш, яка я щаслива! І як я жила без нього?!

– Ви знайомі лише три дні.

– А здається, що я знала його все життя. Тепер я розумію, що таке кохання.

– Не поспішай, Олесю, з висновками. Ходімо снідати, бо Людочка вже нам сапки приготувала.

– Так, треба їй допомогти, – погодилась Олеся й хутко підвелася з ліжка.

На шостий день гостювання в колишньої виховательки подруги вирішили надвечір сходити до річки позасмагати. Ігор привів їх на берег, укритий густою молодою травою. Річку щільно обступили дерева та кущі, тож дівчата обрали собі місце таке, щоб і тінь поблизу була, і сонце для засмаги. Було не так спекотно, як удень, тож Олеся лягла на ковдру, постелену на траві, підставила спину сонячним променям, вирішивши, що вже не згорить її біла шкіра. Карина заявила, що вона взагалі не обгорає, тож бігала без упину до води, плавала, потім лягала біля подруги засмагати. Ігор пішов охолодитися до річки, й Олеся задивилася на нього. Високий, доладний, з гарною фігурою, він їй здавався надто гарним для неї.

– Каринко, як ти гадаєш, Ігор кращий за мене? – запитала вона подругу.

– Дивне питання. Як можна порівнювати? І до чого таке питання?

– Мені здалося, що я для Ігоря не досить гарна.

– Тю, дурна! Треба себе любити, щоб інші любили. Вам добре удвох? Якщо так, то не став дурних питань. Домовились?

– Гаразд, – сказала Олеся й лягла на спину.

Коли над річкою повіяло вечірньою свіжістю, Карина почала збиратися додому.

– Може, залишимося тут? – звернувся Ігор до Олесі.

– А як же Карина?

– Ми її проведемо.

– Не треба, – сказала дівчина, почувши розмову, – я сама дійду, а ви залишайтесь.

Олеся з Ігорем сиділи на поваленому стовбурі старого дерева над річкою й проводжали день. Він згасав повільно, розмірено та спокійно, поступаючись місцем ночі. Закохані чекали, поки з’явиться перша найсміливіша зірочка, сповістивши про прихід ще однієї їхньої ночі. За нею на темну ковдру неба посипалися нескінченні світні вогники й поважно виплив місяць уповні. Він стиха спостерігав, як двоє цілуються над річкою, як хлопець ніжно пригортає дівчину до себе, пестить долонями її волосся, плечі, торкається вустами губ, щік, шиї.

Десь поблизу був бузок, і запах його цвіту, без екзотичних домішок, зворушливий, тендітний і разом з тим сильний, п’янив Олесю. До цього аромату примішувався густий, медово-квітковий аромат жасмину, що ріс неподалік на дачних садибах.

Солодкий аромат бузку поєднувався із запахом жасмину, насичувався свіжістю водойми – і все це заспокоювало дівчину, відганяло погані думки, залишивши місце тільки коханню.

– Як пахне бузок, – стиха промовила Олеся, прихиливши голову до плеча юнака.

– Бузок – довгожитель, він може рости до ста років, – сказав він. – У світі існує понад дві тисячі сортів бузку, а його батьківщиною є Мала Азія.

– Я не знала.

– Тепер знатимеш, – сказав Ігор, ніжно обіймаючи дівчину за худенькі плечі. – Цьогоріч бузок із жасмином зацвіли разом, що буває не завжди. Зазвичай, першим зацвітає бузок, який потім передає естафету жасмину. Весна була холодною, тож бузок трохи спізнився.

– Незвичайна весна.

– Так. Бо саме наприкінці її я зустрів тебе, і це буяння цвіту – гімн нашому коханню.

Олеся подивилася хлопцеві в очі.

– Мені не почулося? – спитала вона зовсім тихо.

– Ні, моя люба, ні. Я кохаю тебе.

Він торкнувся її вуст ніжно-ніжно, ніби збирав той смак весни, який був навколо них.

– І я тебе кохаю. Уперше в житті таке зі мною.

– Усе буває колись уперше.

Олеся, у полоні весни й кохання, відчула, як його руки ковзнули донизу, торкнулися ноги. Вона припала до його вуст, п’ючи насолоду, не противилася, коли Ігор зняв із неї легку сукню, розстелив на густій траві простирадло. Закохані дарували одне одному ласки та ніжність, коли

1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Матусин оберіг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Матусин оберіг"