Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Піди й спитай пані, як вона прокляне цього підступного вбивцю?

Пані нічого не сказала, однак зняла з шовкового мережива на поясі камінчик яшми[56] й також плюнула на нього. Хлопчик-раб побіг униз і кинув той дорогоцінний зелений камінець на труп. Людей вразило таке її ставлення до яшми.

Вона ж розвернулась і пішла до себе в кімнату.

Усі люди, піднявши голови, дивились, як вона зникає із широкої тераси на третьому поверсі. Усі почули, як її пронизливий крик пішов луною по тьмяних коридорах — вона кликала свою особисту служницю й мою вчительку:

— Дролмо! Санг’є Дролмо!

Відтак одягнена в довгу сорочку світло-зеленого кольору Дролма також зникла з наших очей.

Батько повів Янгджому на східний бік третього поверху, до кімнати, що виходила на південний бік. Тепер вони могли жити разом і весь час спати в одному ліжку. І це при тому, що, як казали, раніше жоден з туси Мерці не міг постійно спати в одній кімнаті з однією і тією ж жінкою, а про одне ліжко й узагалі годі казати!

Давайте подивимось на ліжко туси. Насправді це — приставлені до стіни величезні тумби, обриси яких пропадають в глибині тьмяного світла. Я колись спитав у батька:

— А чи немає там у середині злого духа?

Він не відповів прямо, а тільки, ніби без жодної задньої думки, сказав, засміявшись:

— Ах ти ж дурнику!

У мене виникло переконання, що там неодмінно має бути щось страшне.

Тієї ночі поза замком залунав моторошний плач. Туси Мерці накинув одяг і підвівся, а Янгджома викотилась із ліжка, оскільки густі тіні в середині лякали її. Туси голосно покашляв перед ліжком і відразу ж у замку загорілись ліхтарі, а поза ним запалали смолоскипи.

Туси піднявся на терасу на третьому поверсі й відразу ж йому простягнули ліхтар, освітивши його обличчя. Туси промовив до людей, які були внизу в темряві:

— Я — Мерці, роздивіться уважно!

Унизу з мороку з’явились тіні трьох людей, які стали на коліна. То були дружина й двоє синів убитого нами Дордже Церінга. Позаду них на дерев'яному стовпі злегка розхитувався його труп, підвішений догори ногами.

Батько виголосив:

— Я мав би убити вас усіх, однак даю вам змогу врятуватись. Але якщо через три дні ви все ще будете в моїх землях, тоді не звинувачуйте мене в черствості.

Грубий голос туси розкотився на всі боки від замку, аж усе скрізь загуло.

Із темряви внизу долинув наївний хлопчачий голос:

— Туси, нехай вони ще раз освітять твоє обличчя, я маю запам’ятати, як ти виглядаєш!

— Боїшся, що в майбутньому вб’єш не ту людину? Добре, дивись як слід!

— Дякую, я вже роздивився.

Батько з висоти розсміявся:

— Хлопче, а якщо я захочу померти раніше, ніж ти прийдеш, можна на тебе не чекати?

Знизу відповіді не було. Мати із синами зникли в темряві.

Коли батько повертався, він побачив, що мати дивиться на нього згори, із свого самотнього закутка.

Мати була дуже задоволена тим, як батько дивиться на неї вгору. Тримаючись за ковзькі й холодні перила, вона спитала:

— Чому ти не вбив їх?

Батько міг би в свою чергу спитати, хіба в нього така мізерна душа, однак він тільки стиха сказав:

— О Небо, я хочу спати.

— Я чула, як вони прокляли тебе, — знову сказала матір.

Батько тепер уже оволодів собою, тож сказав:

— А ти що, думала, що вороги пісню тобі заспівають?

Мати сказала йому:

— До чого так хвилюватись? Ти ж туси. Якщо одна жінка довела тебе до такого, то що б ти робив, коли було б десять жінок?

Мати говорила так відверто, що батько відразу не знайшовся, що сказати. Смолоскипи поступово згасли, й замок перетворився на якусь величезну чорну діру. І в цій темряві дзвінко залунав материн сміх. Її голос звучав надзвичайно приємно, коли вона казала: