Читати книгу - "Мина Мазайло"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Тьотя Мотя
— Дядько Тарас пристає на мою пропо...
Дядько Тарас
— Тільки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище...
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро.
Мислі, як хмари, як туман, окрили посивілу голову. Окрили, заскакали.
Заскакав якийсь дід-запорожець.
Забриніла мелодія: "Ой, сів пугач на могилі та й крикнув він "пугу".
Дід-запорожець
— Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
У Мазайла волосся дибки стало:
— Хто ви?
Дід заскакав, шаблею іржавою забряжчав:
— Я твій пращур і той дід, що надіявся на обід, та без вечері ліг спати... (Десь взялася у діда мазниця. Махнув квачем). Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири поля — мазав, як ішли козаки на чотири шляхи — мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Музика перейшла на скрип.
Заскакав другий дід, чумак, теж з мазницею, з квачем:
— Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумаків край зеленого лугу? (До Мазайла). Я — твій прадід Василь, що надіявся на сіль, та й без солі ліг спати. Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь — мазав, як рипіли на північ — мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Заскакав ще третій дід, селянин, без мазниці й квача:
— Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, мазав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш?
Десь удалині з'явилась невідома постать з телефоном, на аеромоторі, під № 31—51.
Заскакали, заговорили в гучномовець:
— Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Обміняйте свої прізвища на принципові числа у всесвітній номерній системі. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Тарас сказав Мазайлові:
— Уля втекла, і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь "маз" залиш! Га?
Мазайлові здалося, що замість дядька Тараса він бачить ще четвертого діда з квачем. Отож, коли Тарас торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дід задавить його.
Скочив і не своїм голосом:
— Ой-о! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене. Боже мій. Боже мій...
Тьотя Мотя
— Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безподобне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість... Хто проти? Один, два, три...
Рина, Баронова-Козино заплескали. Оповіщаю конкурс.
Загомоніли, заходили: Мазайлиха, Рина, Баронова, дядько Тарас.
Тьотя вписувала нові прізвища, що їх вигукували
Мазайлиха
— Мазов.
Дядько Тарас
— Ну й прізвище — Мазов-Лазов-Лоза-Залоза... А по-моєму, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!
Рина
— Зайломаз? Ха-ха-ха... Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.
Дядько Тарас
— Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то — Зайломаз.
Мазайлиха
— Де Мазе.
Тьотя Мотя
— Де Мазе — це на французький штиб, а ми люди, слава Богу, руські.
Баронова-Козино
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мина Мазайло», після закриття браузера.