Читати книгу - "Нарис Історії ОУН"

Нараду відкрив Голова Проводу Українських Націоналістів полк. Євген Коновалець. У своїй вступній промові він зробив перегляд українського націоналістичного руху протягом останніх років і з'ясував завдання Конґресу. Після цього він передав слово гостеві К. Плохому, який привітав учасників Конґресу від імени українців північного Кавказу, що в основу своєї політичної програми поставили постулят побудови незалежної соборної української держави.

Президію Конґресу обрано в такому складі: інж. Микола Сціборський – голова, ген. Микола Капустянський (в офіціяльному комунікаті названий псевдонімом: П. Низола) і д-р Юліян Вассиян – заступники голови; Володимир Мартинець, Володимир Арсенич, Ярослав Герасимович та інж;. Юрій Руденко – секретарі.

Наради відбувалися в формі засідань окремих комісій та пленумів. Створено шість таких комісій: 1) ідеологічна – голова Ю. Вассиян, 2) соціяльно-економічна – голова доц. Я. Моралевич, 3) військова – голова полк. Є. Коновалець, 4) політична – голова д-р Дм. Демчук, 5) культурно-освітня – голова О. Бабій, 6) організаційна – інж. Л. Костарів.

На пленарних засіданнях в дні 28. 1. були відчитані такі доповіді: „Сучасне положення на українських землях” – полк. Є. Коновалець; „Український націоналізм” і „Державний устрій України” – Дм. Андрієвський; „Міжнародня політика України” – З. Пеленський.

Наступного дня, 29.1., виголошено на пленумі такі доповіді: „Аґрарна політика” і „Торговельна політика” – М. Сціборський; „Промислова політика” – Л. Костарів; „Фінансова політика” – Я. Моралевич; „Соціяльна політика” – В. Мартинець; „Література і мистецтво” – О. Бабій; „Релігійне питання” – М. Вікул; „Військова справа” – ген. М. Капустянський; „Організація Українських Націоналістів” – П. Кожевників.

У днях 30 і 31 січня та 1 лютого праця Конґресу відбувалася в комісіях, де додатково було прочитано такі доповіді:

1. Ідеологічна комісія: „До головних засад націоналізму” – Ю. Вассиян; „Причини невдачі наших визвольних змагань” – Ст. Охримович; „Суверенна Україна та національна революція” – Ст. Ленкавський; „Основи українського націоналізму” – Дм. Демчук; „Дві концепції” – Дм. Андрієвський.

2. Соціяльно-економічна комісія: „Економічні взаємини між Україною і Росією в СССР” – В. Богуш; „Уваги до економічної політики України” – О. Бойдуник; „До морської політики України” – Я. Герасимович.

3. Військова комісія: „Військова справа” – полк. Є. Коновалець; „Військова політика України” і „Справа інтервенції” – ген. М. Капустянський; „Проблема морської оборони України” – Л. Костарів.

4. Політична комісія: „Революція національна і пролетарська”, „Проблема сталого миру на Сході Европи й Україна” та „Національна революція на Західніх Землях України” – Л. Костарів; „Проблема майбутнього державного устрою України” та „Фашистівська Італія” – Ст. Нижанківський; „Політичне становище в Західній Україні” – С. Чучман: „Закарпаття” – Р. Ярий; „Політичне становище на Буковині та Басарабії” – Ю. Руденко.

5. Культурно-освітня комісія: „Шкільна політика” та „Література й мистецтво України” – М. Загривний.

6. Організаційна комісія: „Проєкт устрою ОУН” – П. Кожевників;

„Уваги до статуту організації націоналістів” – О. Бойдуник; „Уваги до статуту ОУН” – Л. Костарів.

Усього на пленумах і на засіданнях комісій було прочитано 40 доповідей. (З цього числа тільки доповідь Ю. Вассияна була ще перед Конґресом надрукована на сторінках „Розбудови Нації”). Доповіді, впарі з висновками та проєктами резолюцій із даного питання, були заздалегідь роздані всім учасникам Конґресу.

На засіданні ідеологічної комісії розпочалася полеміка, що опісля перенеслася частково і на кінцеве пленарне засідання під час ухвалювань ідеологічних концепцій. Юліян Вассиян, Степан Ленкавський і Степан Охримович обстоювали філософічно-ідеалістичні основи українського націоналізму, вирослі з ідеалістичного світогляду українського народу, теоретично зформульовані в писаннях Миколи Міхновського і Дмитра Донцова. Іншу концепцію заступали Дм. Андрієвський і Дм. Демчук, що намагались включити до ідеології українського націоналізму елементи матеріялістичного світогляду та демократизм типу уенерівщини. Перемогла перша концепція.

На пленарному засіданні в дні 2-го лютого зроблено підсумки праці окремих комісій, ухвалено Постанови Конґресу та Устрій Організації Українських Націоналістів. Останнього дня Конґресу, 3-го лютого, обрано керівні органи ОУН. Головою Проводу Українських Націоналістів вибрано одноголосно полк. Є. Коновальця. На його пропозицію, затверджено такий персональний склад Проводу: М. Сціборський, В. Мартинець, П. Кожевників, Дм. Андрієвський, Ю. Вассиян, ген. М. Капустянський (Низола), Дм. Демчук і Л. Костарів. Головним Суддею іменовано одноголосно Я. Дуба, а Головним Контрольним – доц. Я. Моралевича.

Після обрання його Головою Проводу, полк. Є. Коновалець перебрав дальше ведення Конґресу.

На закінчення Конґресу полк. Є. Коновалець виголосив промову, в якій сказав, між іншим, таке:

„Як знаєте, Мої Друзі, я не є приятелем гомінких слів...

„Я не знаю, чи і наскільки нам пощастить розвинути діло, за яке ми ось-тут прийнялися. Це залежатиме від праці, зусиль, послідовности і жертвенности нас усіх. І це залежатиме від того, наскільки ми нашу справу зуміємо зробити зрозумілою всьому українському громадянству. Отже, сьогодні ще надто швидко казати, що, покликаючи до життя нашу Організацію, ми вже тим самим довершили велике діло, або що наша Організація обов'язково призначена бути великою. Але одне, знаю напевно: доба, в якій живемо, безмірно велика. Це одна з тих революційних епох, які простягаються на цілі десятиліття, і в якій кується новий світ і нова людина. У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії...

„Сьогодні ми покищо тільки окреслили наші завдання і прийняли добровільні зобов'язання. Але це ще не осяг. Бож мусимо собі ще раз коротко узмисповити і величину цього нашого зобов'язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами.

„Спротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бож віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіялізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Европи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу...

„Чи можемо пориватися на такі великі діла? Чи ми, як колектив, і кожен з нас, як одиниця, – маємо в собі цю міру і цей формат, щоб відповісти прийнятому зобов'язанню? Цього свідоцтва ми не можемо виставляти самі собі: його виставить нашій Організації щойно пізніше твердий іспит самого життя. Завжди це є мужі, що