read-books.club » Сучасна проза » Письменники про футбол 📚 - Українською

Читати книгу - "Письменники про футбол"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Письменники про футбол" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 55
Перейти на сторінку:
в дешевих придорожніх готелях, харчуючись пиріжками з горохом. Потім придумав запропонувати розв’язати суперечку в інший, більш цивілізований та сучасний спосіб: таки зіграти в футбол, але на комп’ютері. Для цього навіть тут же взявся розробляти спеціальну програму, де гравці на віртуальному полі виглядатимуть один в один як реальні члени команд, сучасні технології дозволяють тепер це зробити. А заснув Юра, уявляючи, як дружина представляє його інтереси в суді, і вони разом відсуджують у Костянтина Кугута величезну суму на моральні відшкодування…

Та на ранок їх розбудив дзвінок Юліного телефону. Та, ще сонна, відповіла, і під час розмови сон як рукою зняло. Юра не дослухався, намагався прихопити ще трошки перерваного сну, тим більше, що Юля здебільшого говорила коротко й лаконічно, але коли скінчила розмову й глянула на чоловіка, той і без окулярів побачив — щось не так. З чим це може бути пов’язано — зрозумів без підказки, дружина лише підтвердила підозру.

— Ростик Гаркуша у вас на фірмі працює?

— Водієм… А що з ним таке?

— З ним — нічого. Ти знаєш, що в нього дружина вагітна?

— Я навіть не в курсах, що він одружений. Що в нас із ним спільного?

— Правильно, що в системного адміністратора може бути спільного з водієм… — Юля відкинула з лоба пасмо волосся. — У нього дружина вагітна. На восьмому місяці. Звуть її Людою, але це не так важливо… Вона дзвонила… — кивок на телефонну трубку.

— Ти її знаєш?

— Ні. Їй дали номер мого мобільного телефону. Сказали: якщо мій чоловік не погодиться грати в футбол і далі буде впиратися, як баран, та протиставляти себе інтересам колективу, у них заберуть квартиру. Юр, — дружина якось дуже старанно натягнула на ліве плече спущену бретельку коротенької нічнушки, — Юр, їм фірма гроші позичила. Квартира на фірму оформлена, ваш водій половину зарплати за борги віддає. Їм же, Юр. Це страшні люди, вони викинуть на вулицю вагітну жінку через свій футбол… і через тебе, Юр… Ну подумаєш — один раз, може, не ламайся, може, заховай свої принципи подалі, я все зрозумію, Юр…

3

— Та які принципи! — Юрій зірвався на крик, хотів, аби хоча б вигук прозвучав якось мужньо, та не вийшло — все одно вийшов майже істеричний вереск. — Які принципи, Володимире Миколайовичу! Нема в мене принципів, я просто футбол не люблю!

— Не гребе, — промовив Санчо, закурюючи.

— Гаразд, я не так сказав. Я не так висловився, не те мав на увазі, Володимире Миколайовичу! Я готовий полюбити футбол! Якщо це треба для колективу, якщо це так важливо — так, я люблю футбол! Я вивчу напам’ять імена всіх футболістів! Я знайду в мережі кращі голи! Я буду вболівати за ту команду, за яку мені скажуть! Але від цього я не навчуся грати в футбол, Володимире Миколайовичу!

— Не гребе, — знову промовив Санчо, пускаючи струмінь сизого диму просто в обличчя Юрієві. — Ти в грі. Вийдеш у суботу на поле. І будеш грати в футбол.

— Але ж з мене поганий гравець! — системний адміністратор закашлявся від диму. — Я підведу всю команду! З таким, як я, ми програємо!

— Не сци, — цього разу Санчо випустив сизий струмінь у бік. — Все продумано, ботан. Шеф знає про твою проблему. Ми з ним у вуличному футболі, щитай, усе життя. Зіграні — мама, не горюй. Решта пацанів теж мотаються нормально. Не так, як ми з шефом, але потяне. Якщо обрати тактику глухого захисту та постійного нападу, ми їх зробимо, ботан. Є шанс, розумієш?

— Ні, — Юрій говорив абсолютно щиро.

— Коротше, — нова затяжка. — Дивись, як виходить. Вбити тебе не можна, вигнати — теж. З таким розкладом нам реально кінець, без початку. Випускати тебе на поле, сам розумієш, теж не можна. Тільки під ногами будеш крутитися. Голімо, брат.

— Ну да, — з цим Юрій погодився.

— Вихід один: станеш на ворота, — Санчо ляснув Юрія по плечу. — Воротарем будеш, чувак. Голкіпером. Так ти і на полі, і не бігаєш.

У Юрія враз пересохло в роті.

— Але ж… Наскільки я розбираюся… Воротар повинен… У смислі, не повинен пропускати у ворота м’ячі… Мені заб’ють, Володимире Миколайовичу, мені ж точно заб’ють! Я не вмію, я ніколи…

— На це — забий, — Санчо всміхнувся з власного каламбуру. — Так у нас є шанс. Кажу ж тобі — тактика. Ми з шефом будемо грати в нападі. Постійні атаки. Вони нашої тактики не знають, і треба відразу прорватися до їхніх воріт та розмочити рахунок. Потім — глуха оборона. Головне — не пустити нікого до твоїх воріт, і це ми, я так думаю, організувати зможемо. Протримаємося два рази по сорок п’ять хвилин — усе, наша взяла, — докуривши в останній затяг сигарету, Санчо розтоптав бичок носаком. — Буде ось так, ботан. Все, ми так вирішили.

— Але…

— Мале! — перекривив його Санчо, раптом відчувши, що терпець починає уриватися. — Візьми свої «але», сходи з ними в сортир і всі спусти в унітаз! Все одно тебе треба хоч трошки надрочити на воротаря. Є шість днів, будемо дрочитися. Шеф закерував, аби я тебе поганяв. Тренером твоїм я буду, вкурюєш, ботан?

Санчо протягнув Юрі пачку цигарок і той, хоч ніколи в житті не курив, слухняно взяв одну, застромив фільтром назовні. Це чомусь остаточно вивело новоспеченого тренера: висмикнув цигарку з невмілого ботанського рота, переламав навпіл, кинув під ноги — ось так пару і стравив.

4

Далі — пекло.

Від наступного ранку і далі кожен день Санчо дзвонив у двері квартири свого підопічного, аби той покірно виходив за ним до найближчого спортивного майданчика, де вони бігали кола, щоразу збільшуючи норматив за вимогою тренера. Потому Юра мусив ще півгодини займатися фізкультурою, далі — човгати на роботу, від якої його ніхто не звільняв, ловити там погляди колег, членів своєї команди, а під вечір доповзати до дивана й падати, тепер уже під співчутливі погляди Юлі, яка цими днями повторювала, мов мантру: «Ти — мужик! Я пишаюся тобою!»

На ворота тренер поставив його під кінець третього дня інтенсивної фізичної підготовки.

Вони прийшли на справжнє футбольне поле, обладнане в надрах якихось дворів спального району, і Санчо заявив, стукнувши об землю принесеним футбольним м’ячем:

— Ось тут усе станеться, чувак. Ось це — твої ворота. Звикати починай уже зараз. Зростися з ними, братан. Ти повинен із ними зростися. Ставай на пробу.

Юрій почовгав до воріт, як був — у джинсах, туфлях та світлому светрику з каптуром. Глянувши спочатку на одну штангу, потім — на

1 ... 28 29 30 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Письменники про футбол», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Письменники про футбол"