Читати книгу - "Шлях Срібного Яструба"

Сагір, Атей і Орія спішилися і відправилися вимощеною кам’яними цеглинами стежкою за Астагом.

Фортеця дійсно здавалася неприступною. Будь-які нападники просто загубилися б серед скель і башт. На вершинах скель і кам’яних баштах грізно височіли налаштовані балісти і скорпіони,[15] біля бійниць були складені оберемки стріл і стояли казани зі смолою. Під стінами знаходилися ковальські майстерні, стояли скіфські шатра. На широких галявинах, що зеленіли проміж скелями, паслися коні.

— Зараз Отан перебуває на скелі Таргітая, саме на цій скелі Гілея народила свого сина, — промовив Астаг, коли вони підійшли до великої скелі, яка здіймалася над берегом.

Вони почали підійматися сходинами, вирубаними у камені. Чим вище підіймався Атей, тим більш велична картина відкривалася перед його очима. Широкий простір Борисфену пролягав навколо. Хлопцю здавалося, що він опинився на велетенському кораблі, незрівняно більшому, ніж ті грецькі галери, які він колись бачив. І уявляв Атей, що цей Острів Гілеї повільно пливе у неосяжному просторі, мандруючи в далекі краї.

Нарешті вони піднялися на вершину скелі.

На високому древку тріпотів великий прапор, на якому був майстерно вишитий срібними нитками яструб. Під прапором, склавши навхрест ноги, сидів широкоплечий чоловік. Поруч з ним лежав музичний інструмент кімвал, який греки називали «скіфська арфа», горит зі стрілами і лук, прикрашений кістяними пластинами з дивними візерунками. Кінці лука були прикрашені срібними фігурками яструбів.

Отан був без шапки, довгий сивий чуб спускався з поголеної голови на широкі груди, густі сиві вуса коливав легкий вітер. Засмагле обличчя вождя було немовби викарбуване з гранітної брили, сині очі дивилися у якісь недоступні звичайним людям потойбічні світи.

Звернені до сонця широкі долоні Отана покоїлись на колінах, здавалося, що вони вбирають у себе промені сонця, а сам він уважно спостерігає за повільними хвилями Борисфену. Одягнутий Отан був у звичайний скіфський одяг, але тільки Атей побачив вождя клану Срібного Яструба, як відчув, що це дійсно визначна й незвичайна людина. І справа була не тільки в кремезній гордовитій поставі й тій повазі, з якою говорили про Отана Сагір та Астаг. Вся постать Отана випромінювала дивну і могутню силу, якій годі було опиратися.

Наблизившись до Отана, Сагір, Атей, Орія і Астаг зупинилися.

Отан повільно, немовби виринаючи з глибокого сновидіння, повернув голову до прибульців:

— Ти повернувся, Сагіре, і ти повернувся не один. Добре, що твої супутники змогли пройти випробування. Недаремно першим в роду коваля Аріанта був син Таргітая — Колаксай. Радий я вітати і тебе, дівчино з клану Священної Лисиці, тільки такі воїтельки можуть ступати тихо і впевнено… як ступає смерть…

— Вітаємо тебе, славетний вождю Отане! — поштиво схилив голову Сагір, — ми виконали наказ нашого батька Аріанта й принесли тобі Щит Таргітая.

Сагір кивнув Атею, і той, плутаючись від хвилювання, витягнув із чохла Щит Таргітая, трохи повагався, але, підбадьорений поглядом Орії, ступив до Отана і, схиливши голову, простягнув йому дорогоцінну ношу.

— Щит Таргітая, — тихо промовив Отан і його пальці торкнулися блискучої кромки.

Отан поклав Щит Таргітая перед собою й повільно провів долонею по його поверхні. Потім він підвів голову, і його погляд знову поринув у якийсь незнаний і далекий світ…

— Ви можете сьогодні відпочити, а завтра відбудеться Велика рада нашого братства, — перервав мовчанку Отан, — те, що ви змогли врятувати Щит Таргітая, надає вам повне право бути присутніми на Великій раді клану Срібного Яструба… А я поки послухаю, що мені розповість Щит Таргітая…

Частина III

ТАЄМНИЦЯ КУРГАНУ АНАХАРСІЯ

Глава 1. Ніч над Борисфеном

Тільки коли вони спустилися зі Скелі Таргітая, Атей відчув, наскільки сильно він втомився. Його супутники виглядали не менш втомленими — очі Орії глибоко запали, засмагле обличчя схудло, Сагір, здавалося, постарів на декілька років.

Астаг привів їх до великого скіфського шатра, який стояв осторонь від головного табору. Окрім шатер, Атей помітив декілька великих глинобитних будинків, які зазвичай будували скіфи-орачі. Він бачив такі будівлі у їх поселеннях над Борисфеном. Чимало скіфів-орачів було й серед воїнів Срібного Яструба. Вони відрізнялися від худорлявих скіфів-кочовиків своїми кремезними постатями, мовчазністю, неторопкою говіркою.

Зараз фортеця на острові Гілеї була переповнена людьми. Воїни похмуро ладнали свою зброю, із ковальських майстерень ковалі виносили цілі оберемки щойно виготовлених стріл та акінаків. Вартові на баштах і скелях напружено вдивлялися у ріку та зелені хащі плавень. Здавалося, що всі готуються не просто до звичайного походу, а до великої війни, у якій буде вирішена подальша доля скіфського народу.

Атей і Орія розпалили біля шатра вогнище, Астаг приніс великий казан і шматки свіжого баранячого м’яса, декілька круглих хлібин і великий полумисок кобилячого сиру — іппаку. Невдовзі у казані забулькало запашне вариво. Зголоднілий Атей, не чекаючи, поки довариться баранина, насадив декілька шматків м’яса на стрілу і почав підсмажувати на вогні. З шматочків баранини у вогонь закапав жир. Атей аж облизнувся, спостерігаючи, як поволі рум’яниться м’ясо.

— Ну ось, грифони його не зжерли, хижі сарматські лисиці голову не стяли, мерці не подолали, а ось від голоду ледь не сконав! — засміявся Астаг. Здавалося, що він взагалі не може обійтися без кпинів. Але Атей не образився. Відчувалося, що цей могутній і спритний воїн має напрочуд веселу і доброзичливу вдачу.

— Що ж ти, Оріє, хлопця не годуєш? Скоро він, мабуть, твоїм чоловіком стане, а нащо тобі такий змарнілий воїн? — знову зареготав Астаг, помішуючи кипляче вариво.

Атей опустив голову, Орія зашарілась і насуплено пробурмотіла:

— Теж мені — чоловік!

Але підійшла до казану, взяла ківш і щедрою рукою зачерпнула у глиняну миску варива із добрячим шматком баранини.

— На, їж, — позіхнула вона, простягаючи миску Атею, — знову треба тебе від смерті рятувати!

На цей раз на два голоси розреготалися Астаг і Сагір. Атей узяв миску, безпомічно глянув на Орію й побачив, що та сама готова засміятися.

— Дякую, — буркнув він, відчуваючи, що виглядає досить кумедно.

— Отож, одна морока з тобою, — ледь стримуючи сміх, насупилася Орія.

На цей раз розсміялися вже всі.

Коли вони поїли і Атей з жалем дивився на залишки варива в казані, які вже не в силах був подолати, запасливий Астаг дістав бурдюк з кумисом. Зручно розмістившись на попонах, неспішно потягуючи із бронзових келихів духмяний напій, друзі завели розмову.

— Здається мені, що наш клан готується до великої війни? — запитав Сагір, уважно дивлячись на Астага.

Той похмуро кивнув:

— А коли війни не було? Хіба може скіф