Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Летючий ящір швидко наближався. Він вимахував величезними шкірястими крилами, широка паща його була розкрита, і в ній, серед довгих і гострих зубів, тріпотів червоний язик, жовті очі завбільшки з тарілку були повиті поволокою. Вигляд чудовиська з чорною спиною, з брудно-жовтим, укритим лускою черевом, під яким теліпалися дужі, з пазурами, лапи, був страшний і огидний.
Але найдивніше було те, що верхи на спині чудовиська сиділа людина.
— Присягаюся водоспадами! — прошепотів моряк, який разом з Еллі спостерігав політ дракона. — Ці підземні рудокопи — хвацькі хлопці! Подумати лише — вони зуміли приручити Шестилапого і цю милу пташку!..
Чоловік, який сидів на ящері, в одязі коричневого кольору й синьому ковпачку на голові, мав дуже войовничий вигляд. Його довгасте бліде обличчя з гачкуватим носом, міцно стиснуті губи, великі широко розставлені чорні очі з якоюсь злістю дивилися на Еллі!
Дівчинка згадала попередження Раміни про те, що підземні рудокопи не люблять, коли хтось підглядає за їхнім життям.
Повітряний вартовий зняв з плеча свій лук.
— Дядечку, рятуйся! — вискнула дівчинка і кинулась на кам'яну долівку, потягши за собою моряка.
І це було зроблено дуже вчасно, бо стріла просвистіла над їхніми головами і, вдарившись у протилежну стіну коридора., розлетілась на друзки. Тотошко приніс у зубах ще теплий її наконечник. Він був із гартованого металу, і вістря не затупилось навіть від удару об кам'яну стіну.
— Рифи і мілини! — вигукнув моряк. — З цими типами зв'язуватись небезпечно. Погано доведеться Жуванам і Мигунам, якщо команда цього підземного корабля надумає вибратися нагору! Та не гаймо часу, ходімо далі!
— Дядечку Чарлі, ми ж іще не все роздивились! Та й рудокоп полетів…
— Полетів? Гм… Подивимось.
Одноногий моряк надів шапку на свій ціпок і висунув у отвір… Шапку, пронизану влучною стрілою, мов вітром здуло.
— Бачила? Як би він не добрався впритул до вікна!..
Подорожні поспіхом залишили небезпечний майданчик. І лише, після нього, перебиваючи одне одного, заговорили про свої враження від надзвичайної пригоди.
— Це справді Країна Див! — вигукнув Чарлі і Блек. — І дива її невичерпні!
Моряк закрокував уперед, решта поспішили за ним. Через кілька сотень кроків друзі опинились перед міцними зачиненими дерев'яними дверима.
ЗУСТРІЧ ІЗ СТРАШИЛОМ ТА ЗАЛІЗНИМ ДРОВОРУБОМ
и недарма натерпілись такого страху, — радісно мовив Чарлі Блек. — Хід справді привів до в'язниці.— Рубай двері, дядечку Чарлі, — сказала Еллі.
— Не можна, — заперечив моряк. — Нас почують.
Іззовні долинав басовитий голос дерев'яного капрала і верескливі голоси поліцейських.
Пробивати отвір треба було безшумно. Чарлі вийняв необхідні інструменти, просвердлив поряд кілька отворів, розширив дірку лезом ножа, а тоді пилкою. За півгодини було випиляно квадратний отвір, крізь який могла пролізти людина.
— Еллі, — сказав моряк, — піднімись обережно на площадку й скажи Страшилові та Дроворубу, що ми чекаємо тут на них. Але нехай вони спускаються так, щоб їх не помітила варта.
— А як же Дін Гіор та Фарамант? — спитала дівчинка. — Весь гнів Урфіна Джюса впаде на них, якщо Страшило і Залізний Дроворуб зникнуть.
Моряк Чарлі зніяковіло почухав потилицю.
— Справді, я про це не подумав. Що ти пропонуєш, Еллі?
— Мені здається, що Страшило й Дроворуб повинні ще потерпіти на тій клятій вежі, доки ми не придумаємо, як визволити із в'язниці наших вірних товаришів. Але як це зробити — я не знаю. Можливо, Страшило щось придумає?
— Твоя правда, дівчинко! І хоча мені важко підніматися по сходинках, але доведеться провести спільну раду.
Еллі повільно підіймалася крутими сходами, а за нею у темряві шкутильгав Чарлі Блек, постукуючи своєю дерев'янкою. Лева довелось залишити внизу: отвір у дверях був для нього замалий.
Ось і люк, що веде на площадку.
Дівчинка обережно висунула голову, приклавши пальця до вуст, побоюючись, аби друзі, вгледівши її, не закричали від радості.
Її пересторога була зайва. Залізний Дроворуб умів володіти собою, а Страшилові перебування у карцері коштувало дорого. Від вологості підземелля фарби злиняли на його обличчі, і він погано чув і бачив, а розмовляти міг лише пошепки. За даної ситуації це було дуже доречно.
Побачивши Еллі, Дроворуб і Страшило кинулися було до неї, та, помітивши позаду моряка, зупинились. Вони знали Чарлі Блека з розповідей ворони, однак усе ж таки зніяковіли.
Чарлі сердечно привітався з новими знайомими. У відповідь Страшило шаркнув солом'яною ніжкою, а Дроворуб скинув із залізної голови лійку і дуже ввічливо вклонився.
Чорні оченята Кагги-Карр так і сяяли від гордощів: адже це вона, ворона, виконала таке доручення, з яким навряд чи впорався б хто інший.
Після палких привітань Еллі заговорила про долю Діна Гіора і Фараманта.
— Ви можете піти з нами підземним ходом, але їм тоді не минути лиха, — пояснила дівчинка.
— Якщо вони через нас загинуть, то моє серце розірветься від горя… — зітхнув Дроворуб.
Він заплакав, сльози скотилися на щелепи, і щелепи враз заіржавіли. Дроворуб відчайдушно замахав головою, не годен вимовити й слова. На щастя, маслянка була біля його пояса. Страшило хотів змастити щелепи, та зосліпу капнув Дроворубові у вухо. Нарешті йому вдалося все зробити, як належить, і тоді Дроворуб заговорив:
— Страшило, скористайся своїм мудрим мозком, придумай що-небудь!
Страшило скрушно прошепотів:
— З моїм мудрим мозком щось негаразд. Він став вологим, поки я висів у карцері…
До розмови втрутилася Кагги-Карр:
— Фарамант і Дін Гіор сидять у підвалі на задньому дворі. До їхнього вікна веде хід з комірчини кухаря.
— Так це ж чудово! — вигукнув Чарлі Блек і злякано затулив рота долонею. — В мене є одна річ, яка допоможе невільникам визволитись. Вся заковика у тому, як її передати.
Він пошукав у рюкзаці і витягнув маленьку сталеву пилку.
— Цією пилкою можна перепиляти які завгодно грати.
— Але як її туди передати? — прошепотів Страшило. — От якби не зіпсувався мій мудрий мозок… А тепер ніщо не йде в голову, і від цього мені дуже погано…
Еллі кинулася до Страшила, почала гладити його напівстерте обличчя.
— Мій славний, не сумуй, за тебе думатиму я!
Запала гнітюча тиша. Щоб потрапити до палацу і хоча б крізь грати вікна побачити невільників, треба було вийти із тюремної вежі. Та двері ззовні охороняли дуболоми, а інший хід вів крізь підземну печеру, де чатував Шестилапий.
Хто відважиться пройти там сам?
Становище здавалось безвихідним. Невже доведеться покинути Фараманта і Діна Гіора на розправу жорстокому Урфіну?
Кагги-Карр стрепенулася.
— Я віднесу невільникам пилку! — вигукнула вона. — Мене не зупинять ні стіни, ні грати.
Пропозиція ворони видалася дуже слушною, та ба! —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Урфін Джюс і його дерев'яні солдати», після закриття браузера.