Читати книгу - "Диво"

має якісь зобов’язання стосовно Джейн лишатися самотнім, мандруючи по світу. Після всього того, що він зробив і не зробив у своєму житті, він вважав, що не має права на щастя з Меггі. Вона була досить молода, щоб знайти собі когось іншого, жити повноцінним життям і забути його.

Він ніколи їй цього не говорив, але його непокоїло й те, що він був на двадцять років старший за неї. За віком Меггі могла б бути його дочкою, що здавалось йому кумедним. Квінн ніколи не відчував різниці у віці, але в нього позаду було його життя, діти, його кар’єра, шлюб, і він знав, що має спокутувати свої гріхи. Дозволити собі зв’язок із жінкою в півтора рази молодшою за нього, тягати її за собою по світу видавалося йому проявом такого самого егоїзму, як це було із Джейн. І то було б таке саме егоцентричне життя, якого йому не могла вибачити Алекс. Він вважав, що поводиться правильно, не зв’язуючись із Меггі і нічого не обіцяючи їй. Вона мусить якомога швидше забути його. Його голова повнилась думками про неї, серце мліло від теплих почуттів до жінки, яка лежала поруч, але він не сказав нічого.

Коли Меггі прокинулася вранці, він уже встав і одягся. Вони залишили порт о восьмій, і «Моллі Б» одразу вийшла в море. Стояла ясна червнева днина, і Меггі було дивно усвідомлювати, що минулу ніч вона спала в Амстердамі. Жінка посміхнулася сама до себе, думаючи про це, як про чарівний сон, і вийшла до Квінна на палубу в халаті й нічних шкарпетках.

— Господи, котра година? Де я? — вигукнула вона, примружившись на сонці.

Її скуйовджене волосся лежало на спині саме так, як він любив. Вона виглядала ненабагато старшою, ніж його дочка, та й насправді була такою. Меггі була старша за Алекс лише на вісім років, але здавалася старшою на ціле покоління. Вона багато страждала у своєму житті, особливо в останні роки, що зробило її значно досвідченішою, набагато мудрішою, більше здатною на співчуття, ніж його дочка.

— Зараз десята ранку. Ми в Сан-Франциско, в бухті, просто перед собою ти можеш бачити міст Золоті Ворота, а я Квінн Томпсон, — піддражнив її він.

— Привіт. А я Меггі Дартман, — вона підхопила гру. — Чи не зустрічала я вас в Амстердамі? Чи не є ви власником славетного «Нічного польоту»? Чи я все це бачила вві сні?

Усе це справді видавалося сном, який зараз уже минув.

— Вам щось наснилося, — запевнив він її.

Стюардеса запитала Меггі, що вона хоче на сніданок, і Меггі усміхнулась від думки, якою розпещеною вона стала. Вона обернулася до Квінна з посмішкою.

— Загалом, я звикла їсти на сніданок яєчню з ковбасою.

— Не спокушай мене сніданком, краще вечерею, — посміхнувся він.

— Слушне рішення, — погодилась вона, коли стюардеса подала їй капучино, зварене саме так, як вона любила. Команда «Моллі Б» була просто неймовірною. Треба буде знову призвичаюватись до буденного життя, коли Квінн поїде. А втім, їй бракуватиме людини, а не розкішних сніданків.

Квінн уже почав набирати команду на свій «Нічний політ». Серед матросів був один італієць, двоє французів, решта семеро — британці. Капітаном він запросив до себе Джона Барклі, капітана з «Вікторі», після листа, якого він отримав від нього у квітні, де той запитував, чи не має містер Томпсон місця для нього. Барклі з цікавістю спостерігав за будівництвом «Нічного польоту». Квінн запропонував йому місце капітана по факсу, підтвердивши запрошення телефонним дзвінком. Капітан мав прибути до Амстердама з усією командою безпосередньо перед вересневими випробуваннями. Він домовився з усіма заздалегідь.

Весь час Меггі сиділа поряд із Квінном біля штурвала «Моллі Б», вони спустилися на палубу лише о третій, щоб він вчасно міг зустрітись із повіреним. І, перш ніж зійти на берег, вони домовились провести наступну ніч на її борту. Що більше часу вона проводила з ним, то важче їй буде проводжати його на початку жовтня. Він збирався повернутись до Сан-Франциско востаннє після випробувань, а потім уже від’їхати назавжди. Але вона не дозволяла собі думати про це й пообіцяла йому, що не плакатиме, коли він їхатиме, тож мала намір дотримати своєї обіцянки, як би важко й болісно не було їй прощатися з ним назавжди. Квінн був тим подарунком долі, який неждано ввійшов у її життя, а коли цей дар доля в неї забере (а вона знала, що так воно й станеться), вона хотіла залишитися вдячною й чемною. Це було єдине, про що Квінн просив її, і вона була винна йому саме це або, принаймні, відчувала, що винна. Здавалося, така була її доля — втрачати тих, кого любила, відпускаючи їх зі свого життя, хоча й платила за це дуже високу ціну.

— З тобою все гаразд? — тихо спитав її Квінн, коли один із членів команди віз їх додому, і вона кивнула. — Ти така мовчазна. — Він відчував: її мовчання щось означає, і так воно й було, але вона не збиралася ділитись із ним своїми думками про його від’їзд.

— М-м… — тільки й промовила вона з посмішкою. — А як ти?

— У мене все добре. — Він усе ще був під враженням від побачення з «Нічним польотом», яке так надихнуло його. — Так не хочеться зустрічатися зараз із повіреним… Я маю повернутись о сьомій.

Вони залишили речі на кораблі, Меггі не мала що перепаковувати. Отож вона нічого не робила, чекаючи, поки він звільниться й приїде по неї. Її життя зараз було дуже просте, хоч вона знала, що незабаром, коли у вересні повернеться до роботи, буде завантажена значно більше. Вона мала розпочати працювати саме тоді, коли Квінн повернеться після випробування в морі.

Квінн застав Джека у своєму домі, той завершував якусь роботу на кухні й виглядав дуже смутним.

— Щось сталося? — запитав Квінн, наморщивши лоба, і Джек похитав головою. Він виглядав жахливо.

— Усе закінчено.

— Закінчено що? — перепитав Квінн, шукаючи свою папку з правничими документами.

— Усе закінчено, — повторив Джек.

Квінн зупинився й поглянув на нього.

— Усе?

Обидва довго мовчали. Він провів тут шість місяців і не тільки залишав по собі бездоганний до найменших дрібниць будинок, але й навчився добре читати.

— Усе зроблено, — підтвердив Джек. — Ми зробили це.

— Ні, — відповів Квінн із посмішкою, дивлячись на чоловіка, який став його другом і кому він став не тільки другом, а й учителем. — Ти зробив. І не забувай цього. — Він перейшов через кімнату, йдучи йому назустріч, і потис йому руку. —