Читати книгу - "Таємний сад"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Колін зовсім не коверзував ні не кричав на мене, — запевнила її Мері. — Спершу я сама спитала, чи маю йти геть, то він попросив залишитися. І я розповідала йому про Індію, про малинівку і про сади. Він довго не відпускав мене. А потім ще показав портрет своєї матері. Тоді я заспівала йому — і він заснув.
Марта геть розгубилася.
— Слухай, не годна’м в то повірити! — похитала вона головою. — Він же не любить, коли хтось чужий на нього диви’ся. Відразу впадає в нерви і верещить на цілий дім.
— Гей, я десь годину на нього дивилася — так само, як зараз на тебе. І зовсім він не верещав, а слухав мене і розпитував, — наполягала Мері.
— Добре, і що я маю тепер робити? — розвела руками Марта. — Як місіс Медлок ся довідає, то скаже, що то я вибовкала. І все, і виженуть мене додому, аж за мною ся закурить. А я тілько почала помагати мамі…
— Зачекай: Колін зовсім не збирається розповідати про мене місіс Медлок. Це буде наша таємниця, — впевнено сказала Мері. — Та навіть якщо хтось зі слуг мене там побачить, то все одно буде мовчати, коли він накаже. Слуги повинні його слухати, правда ж?
— Ая’, то правда… що-що, а покомандувати він вміє! — зітхнула Марта, витираючи чоло краєм запаски.
— Ну от, Колін сказав: місіс Медлок робитиме те, що він їй накаже. А він хоче, щоб я щодня до нього приходила. А ти якраз даси мені знати, коли він хоче мене бачити.
— Я?! — знову перелякалася Марта. — Ну, тепер мене точно виженуть зі служби… кажу тобі, Мері!
— Перестань! Ніхто тебе не вижене. Подумай сама: ти ж будеш виконувати наказ Коліна — то за що тебе виганяти? — рішуче заперечила Мері.
Останній доказ, здається, переконав Марту. Вона поволі прийшла до тями.
— То ти кажеш, він не коверзував, не кричав, не ображав тебе, а просто отак мило балакав? — про всяк випадок перепитала Марта, аби остаточно упевнитися.
— Слухай, ми балакали з годину, я вже тобі казала, — дещо нетерпляче відповіла Мері.
— Ну, то ти мусила його зачарувати, не інакше! — знайшла пояснення Марта, видихнувши повітря.
— Чари? — перепитала Мері. — Знаєш, в Індії я бачила, як причаровують змій, але сама я нікого не причаровувала. Просто зайшла до кімнати і страшенно здивувалася, коли побачила його на ліжку. Подумала, що мені наснилося. Він також думав, що я привид або сон. Кілька разів перепитував, чи я жива. Тоді ми сіли і почали розпитувати одне одного про все-все-все. Ага, а перед тим я спитала, чи маю піти геть, якщо він не любить, коли його розглядають, то Колін попросив залишитися. Сказав: «Якщо підеш, то я так і думатиму, що ти мені наснилася». От.
— Кінець світа! — прошепотіла Марта.
— А на що слабує Колін? — поспитала Мері.
— Ніхто нічо’ не знає, — відповіла Марта. — Коли не стало місіс Крейвен, містер Крейвен від нього ся відвернув. Не х’тів його бачити. Казав, що то росте ще один горбун і що ліпше най відразу вмирає. Лікарі навіть радили віддати дитину до притулку. Але врешті хлопець лишився ту’, тілько нікого до нього не пускають.
— Горб? У Коліна? — стенула плечима Мері. — Нічого в нього нема, я ж бачила.
— Зара’ нема, але може вирости, бо в нього слабкий хребет, — сказала Марта. — На нього навіть вбирали спеціяльний корсет… тримали в ліжку, не дозволяли ходити. Той корсет потім так його натер, що хлопець ще гірше захворів. Тоді приїхав якийсь знаменитий лікар і наказав це зняти. Потім троха висварив того лікаря, який той корсет приписав. Сказав, що хлопцеві не тре’ стільки ліків — то йому шкодить. А ще сказав, що нема чого у всьому йому потурати, бо то вже великий хлопець, а не мала дитина.
— Так, хто-хто, а Колін справді доволі свавільний хлопчисько, — завважила Мері, пригадавши його заяви, що всі зобов’язані його слухатися.
— Ще й який свавільний! — вигукнула Марта. — Я не кажу, він таки часто хворіє. Два чи три рази так був застудився, що мало Богу душу не віддав від страшного кашлю і гарячки. То якось ревматизм його взявся, а ще якось тиф. О, тоді він добряче налякав місіс Медлок. Вона сиділа коло нього і говорила з доглядальницею. Думала, він нічо’ не чує. То вона і каже: «То буде найліпше і для нього, і для всіх, як він помре. На той раз напевно вже не оклигає — оно який лежить». І кивнула на нього. А він як відкрив очі, як ся на неї видивив, то та, бідна, не знала, де ся подіти. А він до неї каже: «Досить базікати! Принесіть мені води».
— Невже він справді скоро помре? — із сумом спитала Мері.
— Знаєш, наша мама все каже, що ніяка дитина не буде здорова, як ото місяцями не виходить на свіже повітря, а тілько лежить пластом в ліжку, читає книжки і заживає пігулки. Аби була сила, тре’ ся на сонце показати. Але і ту’ справа непроста, бо якось його вивезли надвір — а він ся застудив. І тепер навіть носа з кімнати не висуне: каже, що більше не хоче ся застудити.
Мері сиділа і дивилася на вогонь.
— Гм, — промовила вона повільно, — може, якби він зараз вибрався у сад… коли там все росте… може, це йому б допомогло? Я ж он як зміцніла після тих прогулянок.
— Ну, не знаю, — із сумнівом сказала Марта. — Просто Колін у своїх книжках раз вичитав, що від квітів буває лихоманка. Якось ми вивезли його до фонтану, а він зобачив троянди і давай кричати, що в нього та лихоманка ся зачинає. Тоді, на біду, попри фонтан проходив новий садівник. Чоловік ще не знав усіх правил, то зупинився і з цікавістю подивився на хлопця. А той геть здурів від злости і верещав, що садівник витріщився, бо в нього росте горб. І так себе довів, що ввечері справді дістав гарячку і не спав цілу ніч — ну і ми з ним, звісно.
— Якщо він колись бодай раз крикне на мене, то більше ніколи мене не побачить. Не прийду — і край, — твердо заявила Мері.
— Ліпше запам’ятай собі відразу: як Колін схоче тебе зобачити, то свого ся доб’є. То я тобі кажу, — похитала головою Марта.
Тут залунав дзвоник і Марта згорнула своє плетиво.
— То доглядальниця. Кличе мене
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний сад», після закриття браузера.