Читати книгу - "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Допитати недовго, — зауважив Воронько.
Величко, замислившись, дивився у вікно на зелену гілку акації, яка, хитаючись, звисала майже на підвіконня. Олексій, насупившись, почуваючи себе ніяково під допитливим вивчаючим поглядом голови, сказав:
— Я б цю жінку поки що не чіпав.
— Чому?
— За нею треба непомітно постежити. Того вечора вона була одна з Філіпповим… І я думаю: чи не навмисне вона його споювала? Ось і у вас, товаришу Брокман, був сумнів, що це вона підсунула пакет…
— Поки стежитимемо, багато часу мине, — заперечив Воронько. — А коли б знати прикмети, так я б того типа за день, за два зловив.
— Що — прикмети! — сказав Олексій, підбадьорений мовчазною увагою Брокмана і Величка. — Прикмети можна змінити, а коли Дунаєва шпигунка, вона все одно правди не скаже.
— Михальов має рацію, — заговорив Брокман. — У цій справі зачіпок мало: сигналізація на березі та історія з Філіпповим, і ставитися до них треба обережно. Якщо Дунаєва ні при чому, ціна її показань невелика: що вона запам'ятала з п'яних очей! Коли ж вона не така проста, як здається Філіппову, тоді її допит насторожить усю зграю, і з нею порвуть зв'язок. Я дотримуюсь такої думки: Філіппова ми зараз відпустимо.
Його арешт також може викликати підозру. Я подзвоню в штаб, скажу, що політичної підкладки в його діях нема, і хай вони роблять з ним, що хочуть. А ти, Величко, попередь його, щоб не базікав про нашу розмову. Коли питатимуть, хай говорить, що пісочили за п'янку, таке вже бувало не раз… А втім, я сам поговорю з ним. Тепер відносно Дунаєвої. — Він подивився на Олексія. — Раз надумав, сам і займись. Тільки пам'ятай: їй і приснитися нічого не повинно.
— Зрозуміло.
— Але все це справа другорядна. Ви мені сигнальника зловіть!
НІЧНІ СИГНАЛИ
План спіймання сигнальника був простий і, по суті справи, єдино можливий. Для кращого невистачало людей. Вороньку і так насилу вдалося зібрати тільки сім чоловік: Микиту Боденка, Федю Фоміна і п'ятьох хлопців з ЧОПу[5], бойових, але малодосвідчених.
Чопівців ще вдень посадили в засаду поблизу тих місць, де раніше були помічені сигнали. Решта повинні були з настанням темряви патрулювати вздовж берега. Розділилися попарно: Воронько з Боденком, Фомін з Олексієм.
Кола на карті голови, що відмічали місця сигналізації, тягнулися вздовж берега нерівним переривчастим рядком. Найгустіше вони стояли поблизу вадонівських верфей. Пусто було в околичному районі берега — на Військовому Форштадті — всього два кола. Тут, в найбільшому проміжку між колами, намітили першу ділянку патрулювання. Її доручили Олексієві і Фоміну.
Три ночі підряд чекісти вперто ходили по темному,
Воронько і Боденко взяли на себе велику ділянку: вадонівські верфі, Воронцовський спуск до порту і самий порт, а також базарний пустир на березі річки Кошової, яка широким рукавом підходить до Дніпра. Ці місця шпигун ще ні разу не використав, як і багато інших. Тимчасом тут, особливо на базарі, височіли руїни, які, на думку Воронька, були найзручніші для сигналізації…
Три ночі підряд чекісти вперто ходили по темному, зритому снарядами берегу, а вранці поверталися в ЧК, уникаючи зустрічі з Брокманом. За цей час на карті голови з'явилося ще два кола з цифрами 6 і 7.
— Може змінити місце? — запропонував Олексій.
— І не думай! — урезонював його Воронько. — Підождемо ще. Рано чи пізно, а він напореться!..
Четверта ніч випала беззоряна і тиха. Олексій з Федею Фоміним три години блукали вздовж Дніпра. Місце було пустинне, військами не охоронялось. Артилерія постріляла перед вечором і затихла. Повискували випадкові кулі, що залітали з-за ріки.
Прибережне, селище було дуже зруйноване артилерією, і жителі давно покинули його, перебравшись у більш спокійні райони, ближче до міського центра. Вітерець, насторожуючи, шелестів чимось на широких, завалених уламками пустирях. Пахло горілим. За пустирями скупчилися міські будинки, темні, немов заткані щільною, непроникною тканиною. Найменший вогник на їх фоні було видно здалека.
Чекісти йшли повільно, часто зупинялися і подовгу стояли нерухомо, стримуючи подих, немов бажаючи розчинитися в ночі, в її чорноті і тиші. Наприкінці третьої години обидва вже не вірили в те, що шпигун виявить себе сьогодні: його улюблений час, за розрахунками Олексія, давно минув. І все-таки, коли під ногами Феді Фоміна заскрипіла галька, Олексій так нагадав йому про серйозність моменту, що той потім довго тер бік… Як виявилось, це була не зайва обережність…
На одному з пустирів стояв низький, критий соломою дерев'яний амбар, що незрозуміло як зберігся серед суцільних руїн. Він стояв на горбку, обернений до Дніпра пустим трикутним провалом горища. Тут, на горищі, прикритий з боків солом'яною покрівлею, і влаштувався шпигун…
Першим виявив його присутність Федя Фомін, який ішов трохи попереду Олексія. Він ахнув від несподіванки, і Олексій, ще не зрозумівши, в чому справа, сердито зашипів:
— Тихше, ти, ходити не вмієш!..
І раптом звідкись збоку його неначе вдарив по очах короткий світловий спалах.
Олексій схопив Фоміна за плече і пригнув до землі…
Минуло кілька секунд і знову спалахнуло раз, удруге, втретє… Потім, після невеликої паузи, спалахи — то коротші, то довші — замиготіли безперервно. Тепер можна було розглядіти, що їх джерело — зовсім близько: до нього не було й півтораста метрів, і що це ліхтар, звичайний залізничний ліхтар з чотирикутним склом і огарком свічки, який коптив усередині. Ліхтар, очевидно, прикривали шапкою. Темрява плавно змикалася і розмикалася, пропускаючи акуратно відміряні порції неяскравого світла…
Олексій разом з Фоміним кинулись до амбара навпростець через пустир, не розбираючи дороги. Бігли великими стрибками, намагаючись не робити шуму, але це було неможливо. Під ноги раз у раз потрапляли уламки якихось дощок, чоботи в'язли в купах піску і щебеню…
Коли до амбара лишалося не більше п'ятдесяти кроків, пронизливий свист розрізав ніч — сигнальник був не один. Хтось стояв на варті. І майже одночасно тричі підряд хльоснули постріли. На горищі погасло світло. В тиші, що раптово настала, було чути тупіт, який швидко віддалявся.
Не зупиняючись і не відповідаючи на постріли, Олексій закричав:
— За ним, Федько, за ним!.. — І почув, як осипався щебінь під ногами Фоміна, що рвонувся в темряву.
Олексій підскочив до амбара. Він наспів вчасно: з горища стрибнув чоловік. Важко і незграбно, впавши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса», після закриття браузера.
