Читати книгу - "Бурелов"

Багато років тому Стоуп Рипуча Щелепа втратив свою спідню щелепу в лютій січі між кораблем небесних піратів, де він служив, та двома спілчанськими суднами. Жорстокий, лихої слави спілчанин на ім’я Улбус Пентефраксис підкрався до нього з бойовою сокирою і завдав скаженого удару, який, змінивши напрям, прийшовся йому нижче вуха.

Оклигавши, Стоуп змайстрував протеза з оцупка залізного дерева. І поки він не забував справно змащувати прогоничі, штучна щелепа слугувала йому незлецько — принаймні дотепер. Бо з моменту, коли «Бурелов» засягнув усередину Великої бурі, таємнича електрична сила змушувала її знов і знов широко роззявлятись і з гучним ляскотом захряскуватися — і загнуздати її Стоуп Рипуча Щелепа не годен був ніяким побитом.

— Скі-оу-льки це-оу ще три-оу-ватиме-оу? — простогнав він.

— Гадаю, поки добудемося Присмеркового лісу, — відказав Тем Човновод.

— А це станеться десь хвилин через дев’ять, — гукнув їм згори Дозорець.

— Дев’ять хвилин, — радо прошепотів собі під ніс Сліво Спліт.

Старшина-стерничий, якого послано перевірити міцність кріплення і який стояв тепер, спираючись на поручні кормового чардака, і знічев’я споглядав, як клубочиться довколишнє хмаровиння, хутенько роззирнувся.

— Так тримати, Квінтиніусе Вергініксе, — кпинливо посміхнувся він. — Завершуй свою виправу до Присмеркового лісу, — поновлюй запас бурефраксу, а тоді я зроблю свій хід. І горе тому, хто… — Нараз йому заперло дух. О Небо! Що це?

Зненацька забачивши Живчика на порозі комірчини над сходнями, Спліт осатанів. Якщо він попадеться на очі Захмарному Вовкові — тоді пиши пропало! Не вагаючись ні секунди, стерничий метнувся до Живчика.

Живчик спантеличено і заразом украй збуджено роззирався круг себе. Дивом вислизнувши з лабетів плескатоголового гобліна, хлопець важко сапав і відчував пригнічення. Тепер, коли він розглянувся кругом, серце його ремствувало дужче, ніж будь-коли.

Повітря було пурпурове і тхнуло сіркою та горілим молоком. Хмаровиння, обволікаючи небесний корабель, кипіло, корчилося і шваркало сліпучими блискавками. Тіло Живчикові поколювало, коли мацаки голубого світла обвивали хлопця, стовбурчачи кожну волосинку його чуприни.

Ось вони — лови бурі!

Екіпаж гарячково працював, у тому числі прив’язаний до штурвала Вевека, лютий на вигляд блукай-бурмило з білою шерстю та червоними очима, а також Захмарний Вовк, весь поглинений важелями керування, боротьбою за утримання швидкості та сталої висоти.

— Що й казати, слушний час для відкриття свого зайцювання на борту корабля, слушна хвилина для попередження про близький заколот! Та ба, іншої ради нема, — понуро пробурмотів Живчик. Він уже чув, як унизу тріщить під ударами дерев’яний люк. Першої-ліпшої миті Камбаломорд міг з’явитися на чардаку. Живчик знав: не розповісти всього тепер означає приректи батька на видиму смерть. Він затремтів із жаху. — І винен у всьому буду тільки я!

Готуючись до небезпечного кидка від сходнів до штурвала, Живчик уже намірявся ступити перший крок, коли важка рука бухнула йому на плече і шарпнула назад. Він відчув холод леза, міцно притиснутого до своєї шиї.

— Один порух, один звук, паничу Живчику, і я переріжу вам горлянку, — просичав Спліт. — Затямили?

— Так, — прошепотів Живчик.

А ще за мить він зачув позад себе клацання і побачив, що його брутально запихають до комірчини, захаращеної відрами, швабрами, обрізками линв та запасною парусиною. Пожбурений у її глиб, він важко гепнув у кутку. Хряпнули двері.

— Лишається п’ять хвилин, починаю відлік! — прорипів ельф-дубовик.

Живчик, заточуючись, зіп’явся на ноги і припав вухом до замкнених дверей. І дещо таки розчув: двійко голосів по-змовницькому шепотілися між собою під безнастанний рев та гуркіт бурі. Один належав Сплітові. Другий — Камбаломордові.

— Хіба ж я винен? — скімлив Камбаломорд. — Я й потилиці почухати не встиг, як він уже дременув!

— Ти що, не міг його зв’язати? — почулось у відповідь роздратоване.

— Лизень би його злизав, цього Живчика! — провадив той самий голос. — На нього неодмінно хтось наскочить, перш ніж буде знайдено бурефракс…

— Я беруся його порішити прямо зараз, — холодно запропонував Камбаломорд.

— Ні, — присадив його Спліт. — Це щеня нам потрібне живе, а не мертве. — І загарчав із дедалі дужчим сказом. — Це надокучливе зінське щеня змушує мене розкрити свої карти, далебі! Але не все ще втрачено, Камбаломорде. Гайда! Побачимо, чи не можна змінити ситуацію на свою користь.

Коли зловісна парочка відійшла, Живчик відчув, як болісно гупає його серце — ніколи ще воно не калатало так шалено! Ось він і домігся свого: потрапив у серце Великої бурі і з гуком лине на пошуки бурефраксу до Присмеркового лісу! Нарешті він робить те, про що досі міг тільки мріяти. А проте з його провини мрія обернулася кошмаром наяву.

Прямо вгорі над ним Спліт і Камбаломорд бралися на капітанський місток. Живчикові було чути Сплітів голос — хоча слів він і не розбирав. Хлопець нервово проковтнув клубок у горлі і загримав у двері.

— Випустіть мене! — зарепетував він. — Теме! Дозорцю! Рипуча Щелепо! Ну чого ви не хочете мене почути? Випустіть мене…

І тут загримів зичний голос Захмарного Вовка.

— Що? — заревів він. — Але ж це бунт!

Живчик жахнувся і понурив голову.

— Ох, тату, — запхикав він, — якщо ми викрутимося з цієї халепи живими, чи простиш ти мені коли-небудь?

Наразившись на капітанову лють, Спліт зберігав крижаний спокій. Поминаючи круглі очі-намистинки, що поблискували з-поза скелець окулярів у сталевій оправі, його обличчя зоставалося абсолютно незворушне.

— Ніякий не бунт, — заперечив він, вихоплюючи меча з піхов. — Зміна влади, та й годі.

Вевека погрозливо рикнув.

— Спілчанські каверзи, — пирхнув Захмарний Вовк. — Невже це зайшло аж так далеко, Спліте?

Тут «Бурелов» нахилився на лівий борт і раптом утратив швидкість. Задній край бурі наздоганяв їх. Захмарний Вовк спустив кормову гирю і підняв фок та кормове вітрило. Небесний корабель знову плигнув уперед.

Він обернувся до Спліта.

— І ти міг уявити бодай на мить, що зумієш правувати «Буреловом»? Га?

Спліт розгубився.

— Ти — дерево, Спліте, пеньок головатий, дуб! — вів далі Захмарний Вовк. — Яка спілці користь із бурефраксу? Розтлумач мені, будь ласка! Їм потрібне інше — фракспил, але ніхто не знає