Читати книгу - "Будь дивом"

class="p1">Елвіс Преслі колись отримав найнижчу оцінку на уроці музики, і йому радили йти в шофери. Майкла Джордана вигнали зі шкільної баскетбольної команди. «Звіяних вітром» відмовлялися публікувати 38 разів, перш ніж книжка таки побачила світ. Джоан Роулінґ жила на допомогу для безробітних, аж доки не стала мільярдеркою завдяки «Гаррі Поттеру».

Учитель музики Бетховена сказав, що той безнадійний як композитор. Вінстон Черчилль двічі провалив вступні іспити до Королівської військової академії й був найгіршим студентом на курсі. Люсіль Болл відправили додому з акторської школи, бо вона була надто сором’язлива. Джулія Робертс не отримала роль у серіалі «Усі мої діти».

Томаса Едісона двічі звільняли з роботи за те, що він був недостатньо продуктивним. Бейб Рут пропускав найбільше м’ячів у бейсболі. Волт Дісней втратив роботу в газеті — за словами роботодавця, йому бракувало уяви. Ван Гог за все своє життя зміг продати лише одну картину. Авраам Лінкольн страждав від депресії, два його бізнес-проекти виявилися невдалими, а ще він програв вісім виборів. Розкажіть про це меморіалу Лінкольна.

Невдачі цих великих і успішних людей переконують мене в тому, що досить часто наша слабкість — це зворотний бік сили. Колись я страшенно боялася виступати. Ким я працюю? Я — автор колонки в найбільшій газеті Огайо.

Наші слабкі і сильні якості взаємопов’язані. Досить довго я відмовлялася визнати свої сильні риси, бо, якби я це зробила, мені б довелося поглянути у вічі своїй слабкості. Це було задовго до того, як я дізналася, що Богу може бути потрібним і те й інше. Ще більше часу пішло на те, щоб зрозуміти: іноді Бог обирає нас за слабкість, а не за силу.

Особливою втіхою для мене є те, що в Біблії Бог не завжди обирає сильних. Він обирає неповноцінних і слабких — і змінює їх. Наприклад, Мойсея, який убив людину, було обрано, щоб він вів свій народ від рабства до свободи. Давида, за наказом якого вбили людину, було обрано царем. А ще Ісус, який дозволив перебувати серед його дванадцятьох найближчих послідовників чоловікові, який йому брехав, чоловікові, який мав сумніви, чоловікові, який його зрадив.

Мій улюблений різдвяний гімн починається зі слів «Не бійся». Ці два слова означають, що Бог має намір зробити щось сильне з кимось слабким. Я просто обожнюю момент у мультфільмі «Різдво Чарлі Брауна», коли Лінус пропонує пояснити значення Різдва своєму другові, цитуючи Євангеліє від Луки:

«Не бійтесь, я приніс вам добру звістку, яка дасть велику радість людям. Бо сьогодні в місті Давидовім народився для вас Спаситель — Христос Господь. І знак вам буде такий: ви знайдете в яслах дитину, загорнуту в полотно».

Я чула, що треба читати Біблію, уявляючи себе на місці кожного персонажа. Якось на Різдво священик нашої церкви — отець Том Фанта — прочитав проповідь від імені власника заїжджого двору, який закрив двері перед Святою Родиною в перший різдвяний вечір. Він грав цю роль від початку до кінця — від самовдоволеної відмови до каяття.

Він казав, що кожен із нас є власником заїжджого двору, який зачиняє двері перед іншими. Ми надто заклопотані, щоб поговорити з другом, який переживає проблемне розлучення. Наше життя надто заповнене, щоб знайти в ньому місце для волонтерської роботи в жіночому притулку чи для того, щоб посидіти з дитиною подруги.

Ми пастухи, які дбають виключно про своїх овець: роботу, хобі, сім’ю — і бояться, коли Бог приходить до нас як янгол небесний чи земний — друг, родич або незнайомець. Або ж як проблема чи криза. Ми відступаємо, коли нас закликають вирушити в незнайоме або небажане місце, відійти від нашої дбайливо вибудуваної кар’єри чи вщерть заповненого розкладу.

Ми схожі на Йосифа, котрий міг би тихенько покинути Марію замість того, щоб починати стосунки, які вимагали від нього більше, ніж він міг дати. Ми надаємо перевагу нормальним, стабільним речам, які можна передбачити, — тим, які ми в змозі контролювати. Ми плануємо своє життя й намагаємося не залишити в ньому місця для Бога, який здатний перевернути все догори ногами.

Ми як та Марія, яка злякалася, вперше почувши янгола. Хіба ми хотіли б, щоб Бог був так близько? «Не бійся», — сказав їй янгол. Що було б, якби Бог закликав нас до чогось вищого? Звучить непогано — але тільки на мить. Доки ми не визначимо ціну. А якщо це означатиме переїзд? Меншу зарплату? Повернення до навчання?

Коли Бог покликав Єремію до Себе, той хотів відмовитися, бо вважав, що він замолодий для такої роботи. Мойсей не стрибав від щастя, коли дізнався, що йому доведеться вести ізраїльтян через пустелю до обітованої землі.

Якось один служитель церкви розповів, що, перш ніж його висвятили на священика, він мав сумніви: чи вистачить у нього сили, щоб служити? Тоді хтось запитав: «А слабкості вистачить?» Не обов’язково бути сильним, щоб сказати Богові «так». Це означає бути слабким і все одно сказати «так».

Мати Тереза колись сказала, що її покликали не для того, щоб вона стала щасливою, а для того, щоб вона була вірною.

Якщо твоя відповідь на запитання «Чи досить ти сильний, щоб служити?» звучить як «ні», можливо, ти відповідаєш не на те запитання.

Чи досить ти слабкий, щоб служити?

Урок 25

Самої лише віри буває досить

Протягом усього життя я постійно чула про те, у якій жахливій бідності живуть країни «третього світу». Я бачила фотографії в газетах, по телевізору, у журналах, але ніколи не бачила всього цього на власні очі, аж доки не поїхала до Сальвадору. Коли 1992 року там закінчилася громадянська війна, видавці газети «Beacon Journal» із міста Акрон, штат Огайо, вирішили відправити туди репортера, щоб він написав про закінчення війни. Сальвадорський хлопчик Хосе втратив ногу, коли підірвався на протипіхотній міні, і в лікарні неподалік Акрона йому поставили протез. Редакція хотіла, щоб я його знайшла.

Ми з фотографом вирушили до Сальвадору за тиждень до офіційного оголошення про припинення вогню. Уже за одну годину перебування там усі мої відчуття заніміли. Звуки, запахи, видовища вражали. Люди жили в хатинах, збудованих із висушеної глини та гілля. Замість дахів там були шматки картону або іржавого металу. Страшенно худі, брудні й босі діти жебрали обіч дороги. Індики й кури жили разом з людьми у хатах.

Поїздка з аеропорту до Ла-Лібертада нагадувала подорож у минуле. Усе довкола скидалося на декорації для якогось фільму. Це не міг бути