read-books.club » Сучасна проза » Шантарам 📚 - Українською

Читати книгу - "Шантарам"

162
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шантарам" автора Грегорі Девід Робертс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 28 29 30 ... 284
Перейти на сторінку:
сідаючи праворуч од мене.— Мітингуєш тут, а сам нітрохи не кращий за решту чоловіків. Варто тільки подивитися, як ти картаєш свою сестричку, коли вона наважується надіти джинси і светр.

— Слухай, я ж сам купив їй цього светра в Лондоні минулого року! — обурився Вікрам.

— І після цього довів її до сліз, коли вона наділа його на джазовий ятра[45], на?

— Але я ж не думав, що вона захоче носити його, виходячи з дому...— мляво заперечив він під загальний регіт і сам зареготався.

Вікрам Патель не вирізнявся із загальної маси ні своїм зростом, ні статурою, проте у всьому іншому був далеко не рядовою людиною. Густа темна чуприна, гарне і розумне чоло. Жваві світло-карі очі над орлиним носом і бездоганно підстриженими вусами дивилися твердо і впевнено. Всі деталі його ковбойського костюма — чоботи, штани, сорочка і шкіряний жилет — були чорні. За спиною звисав на ремінці плоский чорний іспанський капелюх фламенко. Краватка у вигляді шнурка з орнаментальним затискачем, пояс із доларових монет і стрічка на капелюсі виблискували сріблом. Вигляд у нього був як у героя італійського вестерну — звідки він і перейняв свій стиль. Вікрам був у нестямі од фільмів Серджо Леоне[46] «Одного разу на Дикому Заході» і «Хороший, поганий, злий». Потому як я познайомився з ним ближче і побачив, як він зумів завоювати серце коханої жінки, потому як він пліч-о-пліч зі мною бився з бандитами, що полювали на мене, я переконався, що він і сам не поступається жодному з тих кіногероїв.

А в ту першу зустріч у «Леопольді» мене вразило, як мальовничо втілює він той ковбойський стиль у своєму вбранні. «У Вікрама що на умі, те і в костюмі»,— сказала одного разу Карла. Це був дружній жарт, проте в ньому була і краплина презирства. Я не сміявся з того жарту разом з усіма. Мене ваблять люди, котрі, як ото Вікрам, уміють з блиском продемонструвати свою пристрасть, і їхня відвертість знаходить відгук в моєму серці.

— Ні, справді,— гнув своє Вікрам.— В Копенгагені є заклад, який називається «Телефонний клуб». Там стоять столики, як у кав’ярні, яар, і в кожного свій номер. Якщо ти бачиш, наприклад, за дванадцятим столиком гарненьке дівча, то можеш набрати по телефону номер дванадцять і поговорити з ним. Здуріти можна! Людина знімає слухавку і не знає, з ким розмовляє. Іноді минає година, а ти ніяк не можеш вгадати, хто тобі дзвонить, тому що всі говорять одночасно. І нарешті ти називаєш номер свого столика. Я завів там гарні знайомства, можете мені повірити. Але якщо влаштувати такий клуб тут, то розмова не триватиме і п’яти хвилин. Наші хлопці не зуміють підтримати її. Вони: дуже неотесані, яар. Почнуть верзти казна-що, нецензурно висловлюватися... Це все, що я можу сказати. У Копенгагені люди набагато флегматичніші, а нам, в Індії, ще довго треба старатися, щоб досягти такої флегматичності.

— Гадаю, тут все-таки стає краще,— висловила свою думку Улла.— У мене є таке передчуття, що в Індії гарне майбутнє. Я упевнена, що буде добре — ну, краще, ніж зараз, і всі будуть щасливі.

Всі витріщилися на неї, не знаходячи слів. Здавалося неймовірним, що ці думки висловлює молода жінка, яка заробляє тим, що розважає в ліжку індійців, у яких достатньо грошей, щоб заплатити за ту втіху. Її використовували як річ, з неї знущалися, і ніхто не здивувався б, почувши від неї щось цинічне. Оптимізм — побратим любові: так само не знає ніяких перешкод, так само позбавлений почуття гумору і теж застає тебе зненацька.

— Дурненька моя Улло,— скривив губи Дідьє,— насправді нічого не міняється. Якби ти попрацювала офіціянткою чи прибиральницею, твоє доброзичливе ставлення до людства швидко випарувалося б і замінилося презирством. Існують два способи виробити у собі здорову відразу до людей і не вірити в їхнє світле майбутнє — подавати їм страви і прибирати після них, причому за мізерні гроші. Я робив і те, й те, коли заробляв на життя власною працею. Це був жах. Тоді я і зрозумів, що ніщо, по суті, не міняється. І, скажу по правді, я й радий цьому. Якби світ став кращим, або гіршим, я не зміг би заробити стільки грошей.

— Дурня! — заявила Летті.— Все може стати кращим або ж набагато гіршим. Запитай тих, що живуть у нетрищах. Вони знають, як погано все може обернутися. Правда ж, Карло?

Всі звернулися до Карли. Вона помовчала, покрутивши чашку на блюдечку вказівним пальцем.

— Гадаю, ми всі, кожен з нас, повинні заробити своє майбутнє,— мовила вона поволі.— Якщо ми самі не заробимо свого майбутнього, його у нас і не буде. Якщо ми не трудимося заради нього, то ми його не заслуговуємо і приречені вічно жити в сьогоденні. Або, що ще гірше, у минулому. І, можливо, любов — це один зі способів заробити собі майбутнє.

— А я згоден з Дідьє,— сказав Мауриціо, запиваючи їжу холодною водою.— Хай ніщо не міняється, мене влаштовує те, що є.

— А ти? — обернулася Карла до мене.

— Що я? — всміхнувся я.

— Якби ти знав із самого початку, що будеш якийсь час по-справжньому щасливий, але потім щастя зрадить тебе, і це принесе тобі багато болю, обрав би ти це короткочасне щастя чи вважав би за краще жити спокійно, не знаючи ні щастя, ні печалі?

Її запитання заскочило мене зненацька. У мене було таке враження, ніби це запитання — свого роду випробування; напевне, вона вже ставила його товариству, всі на нього відповіли і тепер чекають, що скажу я. Не знаю, що вона хотіла почути від мене, та відповіддю було самісіньке моє життя. Я зробив свій вибір, коли переліз через тюремну стіну.

— Я обрав би щастя! — сказав я і був нагороджений легкою усмішкою Карли — чи то схвальною, чи то здивованою.

— А я б не обрала,— заперечила Улла, спохмурнівши.— Ненавиджу біль і нещастя. Краще нічого не мати, ніж потім отримувати бодай краплину журби. Може, тому я так люблю спати, на? Коли спиш, то не можеш бути по-справжньому сумним. Уві сні можна зазнавати щастя, відчувати страх, але відчути печаль можна тільки потому, як зовсім прокинувся.

— Я згоден з Уллою,— сказав Вікрам.— На світі й так багато всякої печалі і горя, яар. Через те всі й ходять, як неживі.

1 ... 28 29 30 ... 284
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шантарам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шантарам"