Читати книгу - "Карбід"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Таким чином, у руках Уляни Крук людське тіло ставало надприбутковим товаром. Скелети їхали в університети, а окремі кістки продавалися для виготовлення біоімплантів. Рогівка кожного ока, яку в західних клініках пересаджували живим пацієнтам, коштувала 2-3 тисячі доларів. І ці люди потім навіть не здогадувалися, що дивляться на наш прекрасний світ очима мерця! Свіжа людська шкіра — переважно з сідниць — їхала в Угорщину для пересадки дамочкам, які прагнули стати гарнішими, або людям з опіками, які просто її потребували. Коли з лікарні у морг потрапляв свіжий труп або коли швидка прямо сюди привозила когось загиблого в автокатастрофі, Дохторка використовувала таку золоту ситуацію на повну: впольовувала обидві нирки, кілька суглобів, рогівки очей, печінку і серце. Серце було найкоштовнішим, воно одне вартувало цілого тіла: його ціна перевищувала сто тисяч доларів. Однак, і клопотів з ним було найбільше, бо пересадити його треба було протягом доби.
Будинок на околиці перетворився на склад і лабораторію, де зберігалися десятки людських органів, готових відправитися до покупця. Не гребувала Уляна Крук і живим товаром: якщо знаходився хтось охочий продати свою нирку, вона ніколи не відмовляла. Переважно це була міська біднота, а ще точніше — цигани. З ними було найлегше, оскільки тіло в них переважно здорове, а самі вони не бачать у своїх органах жодної цінності. Не раз якась мама, бажаючи справити доньці бучне весілля, приходила до Дохторки й за одну нирку діставала нечувані на той час п'ять тисяч доларів. Або бувало, спійманий на криміналі циган не мав чим відкупитися і також лягав на стіл до спокусливої Дияволиці, а вставав з нього уже без нирки. Такі люди переважно не переймалися своїм подальшим життям, до того ж у більшості попервах особливих проблем зі здоров'ям не виникало, а коли за три чи чи п'ять років тіло починало клинити, ніхто з них це з проданим органом уже не пов'язував.
Найсумніша історія трапилася з циганом, який спочатку продав одну нирку, а через кілька років у нього від раку помирала дружина. Щоб дати їй шанс, він вирішив продати й другу свою нирку. Уляна без жодних докорів сумління на таку операцію погодилася, нирку вирізала, принагідно збагатившись і на інші органи, про що дружині покійного не сказала і за які, звичайно, не заплатила. Натомість видала довідку про смерть: «гостра ниркова недостатність». І не збрехала ж.
Поступово будинок на околиці перетворився на справжню фабрику смерті, а колишня скромна лікарка-інтерн Уляна Дмитрівна Крук стала мультимільйонеркою і однією з найважливіших фігур на європейському чорному ринку людських органів. У Ведмедеві про це майже ніхто не здогадувався, і Дохторку це влаштовувало. Як і те, що на ведмедівське око вона була зовсім не успішною, а навпаки — перестарілою лузеркою, яка навіть чоловіком не обзавелася. Вона ж собі своє знала, а чоловіків у собі й навколо мала стільки й одразу, що жодна порядна ведмедівка очам своїм не повірила б, якби їй хтось дозволив хоч раз глипнути на одну з кокаїнових оргій в Уляни вдома.
Так, Дияволиця була, безперечно, найнебезпечнішою людиною Ведмедева, і Геній Карпат досконало це розумів. Але, крім усього іншого, вона ще й уміла тримати язик за зубами, що для їхньої справи було принципово важливим. Тому, перш ніж синя «Тойота» Мірчі в'їхала на подвір'я моргу, чоловік уже подумки сформулював свою спокусливу пропозицію.
Щойно машина зупинилася, Тис одразу кинувся витягати Ичі, але Мірча зупинив його владним жестом без слів. Разом із Тисом вони увійшли в приміщення. За великим столом у білому кабінеті сиділа приголомшливо красива жінка. Коли вона встала привітатися, обоє помітили, що її білий халат накинутий просто на голе тіло, на ногах під ним були лише чорні панчохи. Побачивши Генія Карпат, вона процокала своїми височенними шпильками до них, звабливо похитуючись.
— Ну, привіт, дорогенька, — промовив Геній Карпат, немов навмисно розтягуючи слова.
— Хм, не чекала, не чекала, — підійшла до нього Дияволиця, обійняла, на якусь мить притиснувшись пипками пружних грудей, а тоді легенько дихнула йому під вухо, після чого грайливо вкусила за мочку. — І що ж тебе привело, невже зібрався вмирати?
Тис, який стояв з іншого боку і не міг бачити їхньої гри, у цей момент абсолютно невчасно простягнув руку, роз'єднуючи, як виявилося, близько знайому пару:
— Михайло Олексійович Чвак, учитель історії. Але можете називати мене просто Тисом. Тис, — наполегливо тягнув він свою брудну від землі руку, блискаючи під вусами золотим зубом.
Дияволиця оглянула його без цікавості, руки не подала, натомість розвернулася й пішла погойдуючись до столу, демонструючи проміння струнких ніг і відкриваючи з-під халатика елементи панчішного мережива. Потім рвучко обернулася, від чого її волосся розлетілося навколо шиї й плечей, як міріади чорних павутинок.
— То за чим прийшли, хлопчики? — змінивши тон, сухо запитала вона.
— Не подумай, у нас справді серйозна справа, — почав Геній Карпат, кивнувши на Тиса, мовби виправдовуючись. — У нас тут товариша травмувало. Ми його привезли, от... На розбірку? — зацікавлено вигнула брову Уляна.
— Ні, він нам живий потрібен, щоб ти глянула й допомогла.
— А інших лікарів ви не знайшли?
— Розумієш, справа не цілком законна, тут потрібна тиша.
— А де ж він сам?
— У машині.
— То чого стоїте, заносьте. Ось там, у кутку за дверима, можете ноші взяти, якщо треба, — кивнула вона.
Чоловіки занесли гробаря.
— О, та я його знаю, це ж мій компаньйон, можна сказати, колега, — Дохторка зацікавилася ще більше.
— Чудесна людина, патріот, — підтримав Тис.
— Справа в тім, що він і наш компаньйон, — поспішив перебити його Мірча.
— А що ж із ним трапилося? — запитала Уляна, оглядаючи тіло Ичі.
— Стався обвал. У тунелі.
— Залізничному?
— Ні, в нас є свій тунель, тобто ще нема, але буде. Ось, власне він його й рив, — опустивши додолу очі, сказав Геній Карпат.
— А для чого вам тунель?
— Це буде тунель, що проходитиме під кордоном і виходитиме вже на угорському боці. Все таємно і в тиші. Роботи вже почалися, але цей клятий обвал...
— О, то ви будуєте Європу без кордонів? — захихотіла Уляна.
— Так, Україна має бути частиною Європи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карбід», після закриття браузера.