я вперше побачив цілу стіну, наїжачену пляшками «Гайнкель троккен» та ігристими винами «Вдова Кліко» і «Вайнгарт» з Кобленца, цілі стіни «Мартелю» і «Геннесі», сотні пляшок усіх можливих ґатунків шотландського віскі, а також славетні мозельські і рейнські вина, і наші бженецькі з Моравії, і чеські з Мельніка та Жерношок, а пан метрдотель Скржіванек, переходячи з підвалу в підвал, гладив рукою шийки пляшок, так ніжно їх гладив, ніби якийсь алкоголік, хоча він ніколи алкоголю не пив, і лише тепер у пивниці я збагнув, що ніколи не бачив, аби метрдотель Скржіванек коли-небудь присів, він завжди стояв, і тепер стояв і курив цигарку, і в тій пивниці, дивлячись на мене, він, мабуть, прочитав з виразу мого лиця, про що я думаю, бо ні з сього ні з того сказав: «Запам’ятай собі, якщо хочеш бути добрим метрдотелем, ти не смієш сісти, бо потім ноги так розболяться, що твоя зміна стане для тебе пеклом»… Відтак ми вийшли з пивниці, а комірник вимкнув за нами світло, але того дня ми отримали вістку, що ефіопський імператор привіз з собою своїх кухарів, і саме тому, що в нас є таке ж золоте начиння, як і в нього в Ефіопії, і саме в нас його кухарі приготують ефіопські страви… І напередодні урочистого обіду приїхали ті кухарі, чорні, аж блискучі, вони постійно мерзли, було їх троє, а з ними й тлумач, а наші кухарі мали їм помагати, але шеф-кухар зняв фартух і пішов на цілий день, він уперся, що це неповага до нього, і образився, а ті кухарі з Ефіопії почали варити кількасот яєць на твердо і сміялися, скалячи зуби, згодом привезли двадцять індиків і почали їх пекти в наших духовках, а у великих блюдах готували якісь фарші, для яких забагли тридцять кошиків булок і повні пригорщі приправ та петрушки, які привезли на тачці, а наші кухарі їм то посікли, і всіх цікавило, що будуть робити ті чорні парубки, а що їх дуже сушило, то ми носили їм пільзенське пиво, а вони його хвалили і віддячували нам своїм лікером з якихось трав, що був страшно міцний і пахнув перцем і меленими корінцями, але потім ми полякалися, бо вони веліли привезти дві антилопи, яких уже майже винищили, але їх тут-таки й принесли, купили їх у зоологічному саду, і в тих найбільших баняках, які в нас були, пекли тих антилоп, кидаючи під них цілі пачки масла, сипали з мішечків свої приправи, ми мусили повідчиняти всі вікна, такий стояв запах і пара, відтак у ті антилопи вкладали напів-запечених індиків з начинкою, порожнини заповнювали сотнями яєць на твердо, і все разом запікали, але потім увесь готель ледь шляк не трафив, сам шеф перелякався, бо до такого не був готовий, ті кухарі привезли до нашого готелю живого верблюда і хотіли його заколоти, і це викликало у нас страх, але тлумач упросив пана Брандейса, і тоді приїхали репортери і спричинилися до того, що наш готель став центром зацікавлення преси, отож зв’язали того верблюда, який ясно й виразно мукав «не-е-е, не-е-е», щоб його не різали, але один кухар його чиркнув різницьким ножем, і подвір’я геть потонуло в крові, а верблюда уже підняли на гаках за ноги і ножем продирались до його нутрощів, вийняли з нього кості, як і з тих антилоп, і привезли аж три вози дров, і шефу довелося запросити пожежників, і вони сикавками напоготові приглядалися, як кухарі хутенько розпалили багаття, таке велике, як для випалювання деревного вугілля, а коли вогонь пригас і зостався жар, вони крутили на тринозі рожен і запікали цілого верблюда, а коли він був майже готовий, вклали у нього дві антилопи, начинені індиками, які теж були начинені фаршем, а також рибою, вільні місця заповнили яйцями і без кінця сипали свої приправи й попивали пиво, попри те, що вони мерзли навіть коло вогню, як ті візники в броварні, котрі взимку, щоб зігрітися, п’ють холодне пиво. І коли вже були сервіровані столи для трьохсот гостей, і авта почали їх привозити, і швейцари відчиняли двері лімузинів, то ці чорні кухарі, ці ефіопи, встигли за той час не лише засмажити у дворі поросят і баранів, а ще й зварити в казанах юшку з такої кількості м’яса, що шеф не пошкодував, що купив стільки запасів…
І ось приїхав сам Хайле Селассіє у супроводі голови ради міністрів, і всі наші генерали, і всі найбільші пурці ефіопських військ, усі обвішані орденами, але нас усіх підкорив імператор, він приїхав без орденів, просто в білому однострої, так, налегко, тільки мав на пальці великого персня, а члени його уряду чи то якісь вожді його племен були в строкатих балахонах, декотрі з великими мечами, та коли вони розсілись, відразу стало видно, що поводитися вони уміють, так вони природно трималися, у всіх залах готелю «Париж» стояли накриті столи, і біля кожної тарілки іскрилося золоте начиння, виделки, й ножі, і ложки, потім голова ради міністрів сердечно привітав імператора. Хайле відповів так, ніби прогавкав, і перекладач сказав, що ефіопський імператор запрошує гостей на ефіопський обід… а один, що був у ситцевих шатах, товстенне одоробло, загорнутий десятьма метрами сукна, зааплодував, а ми розносили закуски, які ефіопські кухарі приготували на нашій кухні, холодну телятину з чорною підливою, я лише облизав палець з краплею цієї патоки і відразу почав чхати, такий був сильний екстракт, і вперше я побачив, як гості, коли їм подали елегантні тарілки, підняли наші золоті виделки, триста золотих виделок і ножів зблиснули в залах ресторації… і метрдотель дав знак наливати в келихи біле мозельське вино, і тут настала моя хвилина, бо, як я помітив, забули налити вина самому імператорові, узяв я пляшку в серветку і, не знаю, що на мене найшло, бо я підійшов до імператора, опустився на одне коліно, як служка в церкві, і вклонився, а коли встав, усі на мене дивилися, а імператор мені на чолі, а, точніше, в чоло вкарбував хреста, так він мене пальцями благословив, і я налив йому вина… а за мною стояв метрдотель з ресторації Шроубека, який забув налити імператорові вина, і я помертвів, що я натворив, і почав шукати очима пана Скржіванека й побачив, що він кивнув, що він задоволений моєю уважністю… я відставив пляшку і дивився, як повільно імператор їсть, лише так, трішки, вмочив у підливі шматочок
