Читати книгу - "Час смертохристів. Міражі 2077"

і цифра та має тенденцію до зростання. Ідеологом цього руху став політичний публіцист руху «Чотирьох Свобод» протоієрей Борисоглеб Чикирисов, колишній священнослужитель Семиградського собору Візантійського патріархату, позбавлений сану за розтління малолітних церковно-приходської школи при соборі.

Вважаю небезпечним і таким, що вимагає негайного втручання компетентних органів Держави, перехід від стану маргінальної розкольницької релігійної секти до широкого, добре організованого суспільно-політичного руху «смертохристів», який може мати непередбачувані наслідки для суспільства і держави з огляду на потенціал ненависті і фанатизму, закладений в ідеології «новолюдей» — «смертохристів». Сьогоднішня дехристианізація України є набагато небезпечніша, ніж те, що відбувалося в період французької революції часів Великого Терору. Тоді вбивали Церкву, сьогодні — Христа.

Невтручання держави в процес знищення основи християнства — догмату про Воскресіння Христове — є неприпустимим і самовбивчим.

Христос Воскрес!

Агент Іоанн

***

4 травня 2077

Вашінгтон DC

Його Високоповажності Раднику Президента (Гетьмана) України з питань

Національної безпеки, секретарю РНБ, Генерал-хорунжому Ігорю Гайдуку

Сер,

З великою приємністю, за дорученням Президента Конфедерації Держав Північної Америки п. Ендрю Ван Лі, хочу привітати Вас з високою посадою. Пам'ятаючи наші добрі стосунки у Вашінгтоні DC, переконаний, що ми зможемо плідно співпрацювати в ім'я стратегічного партнерства наших націй.

Завжди Ваш,

Адмірал Стенлі Фішер Директор Центральної Служби Безпеки Конфедерації, помічник Президента

34.

Кабінет Гайдука так само, як і гетьмана, виходив вікнами на Дніпро. Можна було вийти на невеличку терасу, що висіла над урвищем, ковтнути холодного повітря й поглянути на безіменний острів, який лежав посередині величезного водного простору. Острів здавався безживним — білий пісок, кволі вербички та якась стара порожня халабуда, сколочена з прогнилих дошок невідомим рибалкою. Але в цій буді, побудованій зі стійкого до спеки і морозу пластика, схожого на деревину, ховалися очі й вуха ВІРУ: радари й антени космічного зв'язку. Під островом містилася підземна споруда ВІРУ, зведена одночасно з президентським палацом. Спецуправління київського метробуду спорудило таємну підземну лінію з Києва до Борщихи, яку швидкісна комфортабельна капсула гетьмана долала за двадцять хвилин. Для ВІРУ існувала окрема підземна лінія — під дніпровим дном, яка від острова простягалася далі — до лівого берега. Завдяки цій лінії ВІРУ мала можливість швидкого перекидання спецпідрозділів з таборів на лівому березі на правобережну Україну і до Києва. Під островом був зосереджений центр управління військовими місіями України в 196 країнах світу та іншими контингентами ВІРУ, кількість яких сягала 60 000 солдатів й офіцерів. Гайдук з великим здивуванням дізнався про це, отримавши допуск до вищої категорії державних таємниць. Такий допуск мали, крім Гайдука, тільки Гетьман, Генеральний писар, Головний військовий отаман і Директор Державної Варти і, звичайно, члени Ареопагу. Гайдуку сподобався метафоричний поділ штаб-квартир спецслужб на «Острів» (ВІРУ), «Ліс» — Закордонна Інформаційна служба ДерВару, яка розташувалася в лісі побіля хутора Чабани, і «Гора» — мався на увазі Особливий відділ при гетьмані на Печерській горі, вулиця Банкова 11. Колись там містився штаб Київського військового округу і адміністрація перших, забутих уже президентів України. Серед офіцерів ВІРУ ходила приказка: «Гора керує, в Лісі за деревами лісу не видно, а Острів тягає воду дірявими відрами, щоб загасити пожежу». З давніх-давен між військовою розвідкою і Державною Вартою з її поліцією і корпусом жандармів існували глибока ворожнеча і суперництво. Гайдук намагався пояснити це раціонально, переконуючи друзів у тому, що вся справа в поганій організації Державної Варти та її розвідки і в більш сучасній структурі підрозділів ВІРУ, які, на його думку, набагато краще проводили розвідувальні операції. Він згадав свого друга Віктора Безпалого, який відмовився від переходу до Державної Варти, хоча там йому обіцали генеральську посаду, високу заробітну платню і перспективу кар'єрного зростання. «Справжній військовий розвідник не стане жандармом», — гордо відмовив Безпалий заступнику Мережка, який спеціально приїздив до Вашінгтона вмовляти Віктора обійняти посаду начальника Закордонної Інформаційної служби ДерВару. Згадавши Безпалого, Гайдук пішов з тераси, бо змерз. На острові й на обох берегах Дніпра все ще лежав сніг, а весняна вода у водоймищі здавалася чорною.

Гайдук покликав помічника. Сяючи лукавою усмішкою, увійшов Григорій Невінчаний. Він був старшим за віком і добряче обважнів від регулярних випивок з незліченними друзями і доброї закуски — обов'язкове сало з часником, білий пшеничний хліб, солоні огірки й домашня смажена ковбаса; проте він ніколи не дозволяв собі не виконати наказ чи ухилитися від участі в операції. На ньому був ізраїльський камуфляж для війни в пустелі — Невінчаний недавно повернувся з Хайфи, куди тимчасово перенесли столицю Ізраїлю після іранських ядерних ударів по Тель-Авіву і західний частині Єрусалиму.

— Григорій Іванович, що чути у справі вбивства Безпалого? — запитав Гайдук офіційно, хоча любив Невінчаного. Той підчас румунської кампанії був наставником молодого лейтенанта і одного разу на околиці Бухареста врятував життя Гайдуку, помітивши на даху вілли румунського снайпера, що цілився в лейтенанта бригадної розвідки. Пострілом з гранатомета Невінчаний зняв снайпера.

— А що може бути відомо, коли справою Безпалого займається ДерВар, — примружив очі Григорій. — Наших хлопців з аташату у Вашінгтоні усунули від справи.

«Знову Мережко», — подумав Гайдук.

— Що будемо робити?

— Літати, — сказав Невінчаний і справді злетів, ледве не розбивши своєю великою напівлисою головою люстру, яка загрозливо захиталася і задзеленчала. Гайдук остовпів від здивування.

— Бляха-муха, я ще не дуже вмію цим керувати, — кректав винувато Невінчаний, прибравши горизонтальне положення, наче робив «ластівку», і гепнув головою об стінку, на якій висів портрет гетьмана. На поясі Невінчаного поряд з найновішим ізраїльським пістолетом-кулеметом Мікро-TAR-22 був приторочений невеличкий апарат. Григорій крутив важіль, немовби власник моделі літака, керованого на відстані. Він безпомічно завис над столом Гайдука, не знаючи, як повернутися до вертикальної позиції.

— Ігоре Петровичу, вибачте, це я в Ізраїлі дістав. Вірніше — виміняв протиатомний костюм Чорнобиль-30 на це. Вони починають озброювати цим свій спецназ. Показали на тренуваннях — ураган! Як ніндзі літають!

Нарешті щось в апараті спрацювало, і Невінчаний важко впав на підлогу.

— Щодо Безпалого в мене є ідея, — повідомив Григорій. — Треба підключити «АМАН». Там працює наша людина — Давид Бейлін. Дуже порядний хлопець. Він перевіз сюди свою сім'ю — ще до ядерних ударів. І часто тут буває. Якщо дозволите...

— Дозволяю, — сказав Гайдук. Він звик до різних дивацтв Григорія. Ідея «літаючого спецназу» йому сподобалась.

— А скільки таких... апаратів ви зможете дістати для нас?

— Штук десять, не більше. Вони там у великому дефіциті. А ви допоможете