Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

— до закрiпачення за своїми «утримувачами», — законними чи не законними. Ми маємо цiлi великi класи продажних людей, примiром, драматургiв i журналiстiв, до яких належу й я сам, не кажучи вже про леґiони юристiв, лiкарiв, попiв i професiйних полiтиканiв; цi люди день у день використовують свої найкращi здiбностi, щоб брехати, перекручуючи свої справжнi почуття, — i проти цього грiха грiх жiнки, що продає на кiлька годин користування зi своєї особи, надто вибачливий навiть, щоб порiвнювати. Бо багатi люди без переконань — у сучасному суспiльствi страшнiшi за бiдних жiнок без незайманости. Навряд чи ця тема з приємних!

Я мушу, проте, попередити моїх читачiв, що мої напади скерованi не проти моїх сценiчних героїв, а проти них таки самих. Бо вони ще ґрунтовно не усвiдомили собi, що в недолiках соцiальної органiзацiї виннi не лише тi люди, якi працюють у низьких професiях, неминучих за iснування цих недолiкiв; такi люди частенько, подiбно до Сарторiюса й панi Ворен, у власних справах виявляють цiннi дiяльнi здiбностi i навiть високi моральнi чесноти; винна ж уся суспiльнiсть загалом, бо тiльки її громадська думка й громадськi дiї та дiяльнiсть громадян, як платникiв податку, можуть змiнити Сарторiюсовi злиденнi закутки на пристойнi житла, Чартарiсовi iнтриґи на розумнi шлюбнi угоди, а професiю панi Ворен на чесну працю, що охороняють вiд гуманного трудового законодавства, з певною «морально-мiнiмальною» заробiтною платнею.

На закiнчення цiєї бесiди на повчання читачевi я розповiм у другому томi про те, як я пiзнiше написав п’єси, що в них я менше торкався злочинств суспiльства, а бiльше — його романтичних примх та боротьби окремих осiб проти цих примх — п’єси, що їх можна назвати, навпаки, «Приємними».

Вдівцеві будинки

Дія перша

Гарної серпневої днини, пiсля полудня, у садку-ресторанi готелю в Ремаґенi на Райнi. Вiсiмдесятi роки минулого столiття.

Видно Райн в напрямку до Бонна; праворуч — брама, що веде з садка на берег. Лiворуч — готель. Бiля нього дерев’яна офiцина з написом понад вiйстям: Table d’Hote. У садку очiкує офiцiант.

Двоє туристiв-англiйцiв виходять з готелю. Молодший, доктор Гаррi Тренч, має рокiв двадцять чотири, кремезний з товстою потилицею, низко острижений, чорнявий; у нього простяцьке поводження студента-медика, щире, нетерпляче, дещо хлоп’яче. Другий, пан Вiльям де-Бурґ Кокен, бiльш лiтнiй, мабуть за сорок, а може, й усi п’ятдесят, — худорлявий панок, з рiдким волоссям i афектованим поводженням; метушливий, гарячкуватий i в усiх своїх проявах смiшний для байдужих очей.

Кокен (на порозi готелю, владно до офiцiанта). Два кухлi пива сюди! (Офiцiант iде по пиво. Кожен увiходить до садка). Ми, Гаррi, дiстали кiмнату з найкращим краєвидом в готелi, i це — дякуючи моїй тактовностi. А завтра рано вирушаємо далi, вiдвiдаємо Майнц i Франкфурт. У Франкфуртi є прегарна жiноча статуя в домi одного шляхтича. Потiм є зоосад. Наступного дня — Нюрнберґ! Колекцiя знарядь катування — найкраща в свiтi.

Тренч. Чудово! Ви вже самi подбайте за потяги, гаразд? (Виймає покажчика шляхiв сполучення i розгортає його на одному iз столiв ).

Кокен (збирався сiсти й раптом затримується). Пхе! Стiлець всенький в пилюзi. У цих чужоземцiв жалюгiдно неохайнi звички.

Тренч (життєрадiсно). Дарма: яка рiзниця, мiй старенький! Пiдбадьортесь, Бiллi, пiдбадьортесь. Тiштесь життям (примушує Кокена сiсти на стiлець i сiдає проти нього, витягуючи люльку й галасливо наспiвуючи).

Наливайте райнвайну: хай тече Струменем вiльним кипучим…

Кокен (скандалiзований). Але ж, Гаррi, в iм’я звичайної пристойности, опам’ятайтеся! Ви ж не розносник з Гемпстедського лугу пiд час свята! Чи вам би на думку спало поводитись так у Лондонi?

Тренч. Ото дурницi! Я за кордон поїхав, щоб тiшитися. Подивився б я на вас, якби ви тiльки-но склали iспити пiсля чотирьох рокiв медичної школи i бiганини по лiкарнях. (Знов заходжується спiвати).

Кокен (пiдводячись). Тренчу, або подорожуйте як джентльмен, або подорожуйте самi. Це саме те, що створює англiйцям на континентi погану славу. Воно б ще нiчого щодо тутешнiх; але тi, що сiли на пароплав у Боннi, — англiйцi. Я сьогоднi весь час неспокiйний, якої думки вони мусять бути про нас. Гляньте лишень, який вигляд ми маємо.

Тренч. А що йому бракує, нашому виглядовi?

Кокен. Нечепурно, неґлiже, мiй любий, неґлiже. На пароплавi маленькi неґлiже було саме до речi, саме en regle; але тут, у цьому ресторанi, дехто з них запевно перевдягнеться на обiд; а у вас нiчого, опрiч цiєї норкфолькської куртки. Звiдки ж їм знати, що ви — людина з пристойного товариства, коли ви не виявите цього своїм поводженням?

Тренч. Пхе! Отi подорожнi з пароплава — всесвiтнiй набрiд: американцi i всяке чортзна-що. Хай вони всi собi повiсяться, Бiллi. Вони мене аж нiяк не обходять. (Запалює сiрника i береться розпалювати люльку).

Кокен. Облиште мене звати Бiллi на людях, Тренчу. Мене звуть Кокен. Я певен, що це поважнi люди: вас самого вразила показна зовнiшнiсть батька.

Тренч (зразу вгамувавшись). Якi отi? (Гасить сiрника й ховає люльку).

Кокен (трiумфуючи веде своє далi). Вони тут, Гаррi, тут, у цьому готелi. Я впiзнав батькову парасолю у вестибулi.

Тренч (зворушений щирим соромом). І справдi, менi треба було захопити у щось перевдягтись. Та ж це така морока, як цiла купа багажу! У всякiм разi (рвучко встає) нам слiд пiти помитися. (Вiн повертається, щоб iти в готель, але зупиняється, вражений, бачачи, що хтось надходить до брами з берега). О, бачите! Це ж вони.

До саду входять панна й добродiй, за ними носiй з кiлькома легкими пакунками, не багажу, а покупок. Вони, очевидно, батько й дочка. Добродiєвi рокiв п’ятдесят; вiн високий, добре зберiгся, тримається рiвно. Гострий, владний тон i величне поводження разом з масивним орлиним носом i рiшучими, чисто виголеними рисами рота — надають йому статечного вигляду. На ньому легкий сiрий сурдут, пiдбитий шовком, i бiлий капелюх; польовий бiнокль висить у новенькому шкiряному футлярi. Людина, що все завдячує собi самому, грiзна для служникiв, не легко приступна для кожного. Його дочка — добре вдягнена, добре збудована, гарна, розумна молода жiнка; має вже вигляд справжньої ледi, але все ж дочка свого батька. Радше повна життя й енергiї, анiж делiкатна й витончена, але ще привабливiша й свiжiша вiд цього.

Кокен (швиденько беручи об руку Тренча, що витрiщився як остовпiлий). Схаменiться, Гаррi, пануйте над собою, пануйте над собою! (Походжає з ним в напрямку до готелю. Офiцiант виходить iз пивом). Кельнере, ceci