Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

Була майже північ, коли детективи доправили затриманого до Центрального поліційного відділка в Колумбусі. Літцинґер пішов звітувати Стекмену, доки Соррелл знімав із Таддеуса Чарльза наручники, а Капп знову зачитував йому права.

— То ви збираєтеся казати мені, кого я нібито вбив? — спитав той.

— На вас заявив ваш брат, — відповів Капп, — як на причетного до «вбивств 22 калібру».

Чарльз потер кісточками своє підборіддя.

— Не знаю, про що ви говорите.

— Що ж, Ґері чимало розповідає нам просто зараз.

— Де?

— Тут, на цьому ж поверсі, — відповів Капп. — Він у кімнаті для допитів із двома детективами з окружного Департаменту шерифа й дає повні свідчення щодо своєї участі у «вбивствах 22 калібру».

— Я вам не вірю.

Соррелл ляснув долонею по столу.

— Слухайте, ми не збираємося вам брехати, Чарлі. Якщо ми не можемо відповісти на якесь запитання, то так і скажемо вам: не можемо. Але ми не брехатимемо.

Чарльз перевів погляд з одного полісмена на іншого, розмірковуючи.

— Можна мені почути його допит?

— Чому б і ні, — відказав Соррелл, — але дозвольте, я пораджуся зі своїм керівництвом.

Прояснивши все зі Стекменом, вони відвели Чарльза до кабінету відділу вбивств, де вівся запис допиту. З передавача було чути голоси детективів Стіва Мартіна й Тоні Річа (вони перебрали на себе ведення допиту від імені Департаменту шерифа), які саме допитували Ґері Льюїнґдона про зброю, викрадену ним і його братом із магазину «Вестерн Авто». Хоча в протоколі про крадіжку було перелічено вісім зниклих стволів, Ґері зумів описати лише сім.

Коли вони дійшли до кінця списку, Тоні Річ спитав Ґері, чи вважає він, що Чарльз прагнутиме помсти, коли все це скінчиться.

— Гадаєте, він би вас убив?

— Так, якби мав шанс, він би це зробив.

— Ви згодні свідчити проти нього в суді? — спитав Річ.

— Так.

— Це вас лякає?

— Мене це турбує.

— А вашу дружину? Гадаєте, вона свідчитиме проти нього?

— Так, вона його боїться.

— Вона має для того поважну причину, — зауважив Річ. — Як щодо кого-небудь із тих інших людей, Ґері? Ви вбили когось із них?

— Ні, — сказав Ґері. — Окрім Енніка, ні…

— Клавдія Яско — ви її не знаєте? — спитав Річ.

— Не знаю, — відповів Ґері.

— Ваша дружина не знайома з нею?

— Я питав її, і вона каже, що ні.

— Як щодо дружини Чарльза, — продовжив допит Річ. — Вона знала, що відбувається?

— Ні.

— Чому він не зізнався їй?

Ґері змовк на мить, а тоді спитав:

— Хтось із вас з села?

Коли полісмени відповіли, що ні, Ґері пояснив:

— Вона селючка, яка не закінчила й середньої школи. Дуже побожна.

— Гадаєте, якби Чарлі згадав їй про це, вона б одразу… — озвався Мартін.

— Знетямилася, — закінчив Ґері.

Близько десяти хвилин Чарльз Льюїнґдон уважно слухав свого брата, а тоді сказав, що почув достатньо. Соррелл і Капп відвели його назад до кабінету й спитали, чи хоче він тепер щось їм розповісти.

— Краще добряче запасіться папером та олівцями, — мовив Чарльз, — бо це займе час.

О дванадцятій тридцять ночі Таддеус Чарльз Льюїнґдон підписав відмову від своїх конституційних прав, а в подальші три з половиною години виклав Сорреллу й Каппу подробиці всіх дев’яти вбивств. Він ніяк не пов’язаний із десятим убивством — Енніка, закінчив він. Його Ґері скоїв сам.

У відповідь на запитання про вбивства в Маккена Чарльз повідомив, що вони двічі приїздили до будинку перед ніччю вбивства, щоб перевірити навколишню місцевість. Під час другої спроби вони збиралися напасти на Мікі, але його машина заїхала в гараж і ворота опустилися швидше, ніж вони встигли до нього дістатися.

— Де ви припаркувалися? — спитав Соррелл.

— Ми паркувалися щоразу в різних місцях. Там, де відходить дорога до Маккена, через вулицю є дитячий садок або вічнозелений сквер. Там ми припаркувалися третього разу.

— Це коли все сталося? — уточнив Капп.

— Так, ми приїхали туди й пішли прямісінько по центру вулиці, на якій він жив, просто по під’їзній доріжці, й обійшли будинок ззаду. Потім, стривайте-но… ми не залишали слідів у сніговому заметі, бо знали, що він побачить їх, коли під’їде, адже на них впаде світло фар.

— Як ви дісталися туди, не залишаючи слідів? — спитав Соррелл.

Чарльз усміхнувся.

— Одразу перед підходом до будинку є зарості чагарнику. То між тим чагарником і будинком десь от настільки снігу немає, — сказав він, руками показуючи відстань приблизно у півметра. — Там ми й пройшли. Перестрибнули через замет, бо єдина протоптана доріжка вела до великих подвійних воріт гаража.

Щоб допомогти полісменам зрозуміти свій опис убивств у Маккена, Чарльз намалював план будинку. Говорячи про матір, він сказав:

— «Люґер» був тихіший, тож він [Гері] хотів скористатися ним. Вона пройшла сюди, побачила його й пішла була назад… Убивство сталося тут. Коли я прийшов сюди… вона повернулася та впала просто перед каміном.

Смерть Крістін Гердман він описав так:

— Дівка з вереском посунула назад до морозилки. Я казав їй замовкнути. Але вона не замовкла, тож я її вбив.

Його опис убивства Мікі Маккена збігався з описом Ґері, окрім того моменту, де він розповідав:

— Я сказав Ґері: «Він досі живий». Тож він узяв з моїх рук 22-каліберний пістолет і прострілив йому… — він вказав нижче свого підборіддя, — ось це.

Описуючи вбивства, Чарльз періодично зупинявся й питав, чи те, що він каже, збігається з тим, що розповів його брат. Йому видавалося важливим знати, що розповіді не суперечать одна одній.

Коли Соррелл спитав його про те, де 22-каліберний «Штьоґер Люґер», Чарльз усміхнувся.

— Можете обшукувати мій дім хоч двадцять років і не знайти.

Він повідомив, що той у його вантажному причепі, і підписав згоду на обшук причепа та його пікапа «форд».

О четвертій ранку Соррелл і Капп закінчили з Чарльзом, тож Тоні Річ і Стів Мартін — уже закінчивши з Ґері — взялися за нього й іще цілу годину допитували Чарльза від імені Департаменту шерифа. Питаючи про те, як вони з Ґері покидали будинок Маккена й поверталися назад у машину, Мартін спитав:

— І ви знову йшли просто вулицею назад до машини?

— Так.

— І не боялися, що хтось побачить, як ви йдете?

— Не дуже, — відповів Чарльз, — не о такій пізній та холодній порі.

Чарльз зазначив, що йшов густий сніг, коли близько п’ятої ранку вони покинули будинок Маккена й рушили назад до Ґері.

Ділейн, пояснив він, надала їм детальну інформацію про будинок Мікі, і коли вони повернулися й розповіли їй усе про вбивства, «вона були рада до чортиків».

О п’ятій ранку в понеділок Річ і Мартін доправили Таддеуса Чарльза до Франклінської окружної в’язниці, а кількома годинами пізніше Ґері та Чарльз постали перед судом округу Франклін, були обвинувачені у вбивствах і затримані без права внесення застави.

Шеф детективів Колумбуса схвалював досягнення свого Департаменту, кажучи, що це «найгучніший арешт в історії колумбуської поліції».

Однак в інших правоохоронних структурах, включно з Департаментом шерифа, вважали, що це аж ніяк