Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Він затягся й хитро подивився на вогник своєї цигарки.

— Приміром, от ми ухвалили не курити, цебто об’явили п’ятий фронт. То не тільки сам покинь цю погань, а не спи, не їж і винищуй її, де тільки вздрієш!

Остання сентенція викликала дружний сміх усіх куріїв, що використали цю розмову для спочивку.

Але Трохим знову став урочистий і поважний:

— У таких випадках не треба покладатися лише на добровільні товариства чи на міліцію. Треба, щоб кожен був хазяїном своєї ухвали, щоб доглядав і виконував її не лише в офіційний час, а й тоді, коли моя муренька замука до води… Тобто — доглядати свого двору не за поденну плату, а гострим господарським оком!

З оцим товаришем, дядьком Трохимом, Радивон і взявся за перевірку поданих скарг.

На жаль, скарги ті здебільшого були справедливі. Не можна було сказати, що селяни без причини не люблять своїх керівників. Кожен із них ніби невмисне придумував свої особливі методи роботи і саме такі, що залякували, ображали чи кривдили його односельців.

Радивон двічі скликав схід. У першому ж своєму слові він гостро засудив поведінку й методи роботи сільських товаришів. Та, на його здивування, ніхто з селян не підтримував ні своїх скарг, ні його пропозицій про потребу рішучого контролю самого села над місцевою владою. Усі ніби поніміли, ніби ніхто нічого не знав про те, що допіру тут говорилося.

З цього приводу Трохим заспокоював Радивона:

— Вони обдумують, чи є рація остаточно сваритися з начальством… Я сподіваюся, вони ще знімуть голос.

І справді. Лише на другому сході заговорило село. То була хвиля критики, може, навіть одчай, що от-от обернуться в несамовитість. Говорили хлопці, дядьки, молодиці, говорили діди із своєю патріархальною психологією, і всі, кожен спираючись на свою кривду, йому заподіяну, робили висновок, що Кирило, голова сільради, — гірше стражника, що той катюга, той злодій, і інше.

І Радивон узяв на себе важку працю: відокремити вчинки тих товаришів від загальної політики і конкретних заходів уряду робітників і селян.

Бувши неабияким промовцем і добрим агітатором, він перетворював кожен окремий факт, що його висував схід, на зброю проти помилкових і інколи шкідливих тверджень. Він говорив просто, щиро, уникаючи бучної промови. Треба було за матеріал брати справді таки постріли голови сільради, за форму — вечірні розмови в говіркого кума.

Він ніби впився Трохимовими словами. Жодна дрібниця, що потребувала перебудівлі чи цілковитої ліквідації, не оминула його уваги. Він працював удень, уночі, й лише тоді змикав спокійно вії, коли був переконаний, що чи й малу хибу, яка раніше впала йому в очі, вже виправлено.

По цій роботі, вечорами, він робив висновки:

— Треба вивітрюватися з міських кабінетів. Село потребує хороших робітників, конче потребує культури!

І, як згадав він потім, така думка, правда, з іншої причини, ще й раніше западала йому в голову.

До міста повертався Радивон ранком, як і виїздив.

Десять днів пробув він на селі; та дозвілля, що про нього він думав, від'їжджаючи з міста, так і не було. Усі дні, усі вечори він напружено працював і лише в постелі мав чверть години, щоб віддатися своїм думкам. Та проте в тому дозвіллі не було й потреби. Ні Катерина, ні Олена не надокучали більше, і йому нічого було розв'язувати.

Він знав, звичайно, що змін ніяких не сталося, що існують на світі і та, й та, але все це не обходило його тепер, не тривожило, бажання ж самому, силоміць, відновити в уяві всю ту міську трагедію також не було.

З цього набився йому висновок: раніше він надав надто великої ваги тим думкам. Коли б і до кінця все лишилося по-старому — Олена і Катерина, — нарешті до цього можна було б звикнути. Ну що з того, що людина носить у собі ціле життя якусь хворобу? Адже хвороба та не заважає їй бути чесною, працьовитою і відданою своєму ідеалові. Хай буде і Олена, і Катерина; хай вони обидві мешкають у його істоті. Що йому до того? У нього безліч роботи, у нього світова революція, — і сором об’єднувати під одним тім’ям і незмірно великі цілі, і дрібні інтимні виразки.

В одному ця подорож виправдала себе: Радивон таки розвіявся! У безкінечній, незвичній для буднів роботі він відшукав самого себе, насталив собі нерви і переніс увагу на зовсім інші речі. І лише коли під’їздив уже до міста, поволі і непомітно стали прокидатися уїдливі думки. Спочатку він подумав про міськраду, згодом — про свій стіл і вже через непомітну йому асоціацію — про дім, свою сім’ю. Раптом перед очима засміявся Ларивон; потім — Максим, Олена… Він таки занудьгувався по них! Десять днів не бачив. Що вони роблять оце тепер? —