Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

провела реєстрацію акта цивільного стану. Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їх усною чи письмовою заявою, а в разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває. Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо із заявою про реєстрацію народження ця особа одночасно подає заяву про визнання батьківства. Заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов’язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця з дня народження дитини, а заклади охорони здоров’я при народженні мертвої дитини - не пізніше трьох діб.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає в утаюванні обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам реєстрації актів цивільного стану. Утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, виражається в бездіяльності, а повідомлення завідомо неправдивих відомостей в діях.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 цієї статті полягає в несвоєчасній без поважної причини реєстрації батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану. Згідно з ч. 1 ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов’язку є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Стаття 212-2. Порушення законодавства про державну таємницю

Порушення законодавства про державну таємницю, а саме:

1) недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації;

2) засекречування інформації:

про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян;

про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення;

про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб;

іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена;

3) безпідставне засекречування інформації;

4) надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації;

5) порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці;

6) невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці;

7) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщення державних замовлень на виконання робіт, доведення мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею;

8) недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними;

9) невиконання норм і вимог криптографічного та технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення цілісності цієї інформації або просочення її технічними каналами,

[Пункт 9 частини першої статті 212-2 доповнено згідно із Законом України № 1703-IV від 11.05.2004 p.]

- тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п’яти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Кодекс доповнено статтею 212-2 згідно із Законом України № 1080-XІV від 21.09.99 p.]

Об’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці.

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування зазначеного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

Зовнішньою (матеріальною) ознакою віднесення документа, виробу або іншого матеріального носія інформації до предметів, що містять відомості, які становлять державну таємницю,