Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Відро за диваном, — легко знизав плечима чоловік і поморщився — він очікував від розмови із коханою Сергія більшого. — Їжа, якщо цікавить, у пакунку.

Дівчина скосила недовірливий погляд на пакет, повільно підійшла до нього, наче очікувала, що звідти вистрибне щось небезпечне, і зазирнула у нього.

— Ви наче такі із Сергієм полюбляєте, — криво посміхнувся викрадач, але за мить його настрій різко змінився, коли він побачив з якою огидою Ярина відсахнулась від коробок із суші. — Я ж бачив, що ви такі їли.

— Я так розумію, завершення нашої бурхливої ночі ви не стали чекати, — дівчина тяжко зітхнула і почухала перенісся. Тепер з’явився ще один претендент на роль її вбивці. Якщо вона знову скуштує суші небезпечної фірми, відро стане дуже при нагоді. — А ви плануєте… Випускати мене?

— Одразу ж як твій Сергій підпише необхідні документи, чим і врятує тебе, — на обличчі незнайомця з’явилась білосніжна посмішка.

Ярина нервово закусила губу і торкнулась долонею щоки. Її мучили сумніви, що Сергій стане її рятувати після їхнього вимушеного сумісного проживання, якщо взагалі не почне занадто радісно святкувати її зникнення. Звісно, вона може довго вводити в оману викрадачів, але чи є сенс відтягувати неминуче?

— Сказати, що я звідси ніколи не вийду, можна було й ефектніше, — Ярина й сама не могла пояснити, чого раптом так розслабилась. Можливо, іноді примирення із власною долею дарує спокій?

— Сергій врятує свою кохану одразу ж, як дізнається про її зникнення, — її щиро смішила його впевненість у її зв’язку із сусідом. — Гаразд, — раптом незнайомець посерйознішав і зібрався йти геть з підвалу. — У мене чимало справ. Бажаю гарно провести час.

— Ні! — Ярина різко зірвалась з місця і вже хотіла вчепитись в його рукав, але в останню мить стрималась і лише зупинилась на відстані кроку. У пам’яті сплили картинки її перебування у морзі — їй було дуже страшно перебувати на самоті у замкненому просторі без жодного засобу для зв’язку і розуміння, коли її випустять. — Не лишайте мене саму. Будь ласка, — вона жалісливо дивилась у здивовані карі очі. Чоловік розім’яв шию і поправив краватку.

— Тобто, самотність тебе лякає більше, ніж факт, що тебе викрали? — раптом викрадач самостійно подолав залишок відстані, спинився у впритул до дівчини й схилився над нею. — І що ти хочеш, щоб я зробив? Лишився тут із тобою? А якщо я маю пристрасть до катувань?

— Ви можете трохи розповісти про себе? Про мене ви вже все знаєте, а я ще навіть вашого імені не почула, — Ярина ледве стримувала навіжене серцебиття. — У мене є суші, я можу поділитися, — вона несміливо посміхнулась, але майже одразу знітилась.

— Я не голодний, — холодно видихнув чоловік і відсторонився. Він відвернувся і пішов до бетонних сходів й зупинився тільки на останній сходинці перед тим, як залишити підвал. — Костянтин. Дивно, що Сергій про мене не згадував після вибуху.