Читати книгу - "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі"

— У Фінляндії?..

— Вийшла за фіна. Вони живуть у Гельсінкі і мають двох донечок. Тому, якщо ти хочеш із нею зустрітися, тобі доведеться летіти аж туди.

Цкуру почав пригадувати карту Європи.

— Якщо добре подумати, то я ніколи й не подорожував нормально. У мене безліч невикористаних відпусток. Цікаво було б заодно глянути, яка там залізниця, в Північній Європі.

Сара усміхнулася.

— Адресу і номер телефону я написала. Чому вона вийшла заміж за фіна й оселилася в Гельсінкі, тобі треба розвідати самому або запитати безпосередньо в неї.

— Дякую. Якщо вже маю її адресу і номер телефону, того мені достатньо.

— Якщо ти справді летітимеш до Фінляндії, можу допомогти тобі з організацією.

— Ну, ти ж спеціалістка.

— До того ж талановита і швидка в роботі.

— Звісно, — погодився Цкуру.

Сара розгорнула наступний видрук.

— Синій, або ж Йошіо Оомі, працює в Наґої агентом із продажу у дилерській компанії «Лексус». Так видається, що ця справа йому йде непогано, бо вже кілька разів поспіль він отримував відзнаку за найбільший обсяг продажів. Попри молодий вік, уже очолює відділ продажу.

— «Лексус», — Цкуру сам до себе прошепотів назву.

Він спробував уявити Синього, втиснутого в діловий костюм, що доброзичливо розповідає клієнтам про переваги справжньої шкіри на кріслах елітного седана чи про товшину покриття фарбою. Однак уявлялось погано. Перед очима Цкуру виринув спітнілий Синій у регбійній формі, що дудлить ячмінний чай просто з чайника й елементарно змітає зі столу подвійні порції.

— Не очікував?

— Трохи не можу звикнутися з цією думкою, — сказав Цкуру. — Хоча... Тепер собі так думаю, що за вдачею йому це пасує. Щира натура викликає в людей довіру, хоч він і не має так добре підвішеного язика. Не вміє крутити, однак, якщо говорити про тривалу перспективу, то, може, це й на краще.

— Окрім того, я чула, що «Лексус» — чудове і надійне авто.

— Якщо він такий добрий продавець, то після розмови з ним, може, і я раптом куплю «Лексуса».

Сара засміялася:

— Може.

Цкуру згадав, що їздив лише на батьковому великому «Мерседесі». Що три роки батько змінював авто на нове такого самого класу. Точніше, раз на три роки дилер сам приїжджав і приганяв нове авто тієї ж моделі з повним оснащенням. Авто завжди блищало і не мало ані найменшої подряпини. Батько ніколи не сидів за кермом, тільки шофер. Скло було тоноване у сірий колір так, шо середина не проглядалася. Колеса виблискували, мов щойно викарбувані срібні монети. Двері зачинялися з надійним звуком, яку банківському сейфі, і всередину справді не долинав міський шум. На задньому сидінні почував себе геть далеко від галасу і штовханини. Цкуру з дитинства не любив їздити автомобілем. Там було занадто тихо. Він і зараз полюбляє велелюдні станції та сповнені гамору потяги.

— По завершенні університету Синій постійно працював у дилерській компанії «Тойота». Там також мав високі показники продажів — і 2005 року його взяли в «Лексус», який тоді з’явився на ринку Японії. Прощавай, «Королло»! Вітай, «Лексусе»! — підсумувала Сара і ще раз проекзаменувала поглядом свій манікюр на лівій руці. — Як бачиш, зустріти Синього не буде аж так складно. Вистачить лише прийти до автосалону «Лексуса».

— Справді, — погодився Цкуру.

Сара розгорнула наступний аркуш.

— Щодо Червоного, він же Кей Акамацу, то його життя доволі бурхливе. Блискуче закінчивши економічний факультет Нагойського університету. Червоний розпочав працювати у крупному банку. Такому, про які кажуть мегабанк. Але чомусь за три роки він звідти звільняється і переходить у досить непогану фінансову компанію. Компанія має місцевий капітал і, говорячи стисло, займається кредитуванням під високі відсотки без гарантії, про що ширяться всілякі чутки. Доволі несподіваний перехід, але за два з половиною роки цю компанію Червоний також залишає. Цього разу він звідкись бере гроші і відкриває власний бізнес — своєрідне поєднання центру корпоративних тренінгів і семінарів для саморозвитку. Він називає їх «креативними бізнес-семінарами». Як на теперішні часи, це здобуває шалений успіх. Червоний відкриває офіс у бізнес-центрі в серці міста і набирає чимало працівників. Якщо забажаєш докладніше дізнатися, чим він займається, то в інтернеті знайти інформацію можна без проблем. Фірма має назву «Beyond». Чи ж не звучить у стилі нью-ейдж?

— А що ж то таке — креативні бізнес-семінари?

— Назва нова, однак в основі ті ж семінари для саморозвитку, — сказала Сара. — Коротше кажучи, швидкі й доступні курси полоскання мізків, метою яких є виростити воїнів бізнес-компаній. Замість священної книги — методички, замість просвітлення та раю — обіцянки кар’єрного зростання та високого доходу. Нова релігія епохи прагматизму. У ній немає надприродного елементу, все чітко теоретизовано і переведено в цифри. Дуже ясно і зрозуміло. І тому доволі багатьох це надихає. Але у своїй основі це ніщо інше, як гіпнотичне навіювання потрібної системи мислення, коли вміло добирають вигідні теорії та цифри. Однак реноме фірми зростає і багато місцевого бізнесу укладає з нею контракти. Із сайту можна дійти висновку, що фірма постійно формує оригінальні, різнопланові і дуже привабливі пропозиції. Там є і фупові тренінги для нових працівників у стилі навчальних таборів, літні сесії перенавчання для середньої керівної ланки, які проводять у фешенебельних готелях у прохолодних горах, вишукані «ланчі для потужності», розраховані на верхівку компаній. У всякому разі, обкладинка красива. А ще там є таке, що вони грунтовно навчають молодих працівників хороших манер і правил спілкування, котрі базуються на засадах функціонування суспільства. Особисто мені це нецікаво, але компанії, напевно, за таке вдячні. Ну як, загалом у тебе сформувалося уявлення, що це за бізнес?

— Так, загалом сформувалося, — відповів Цкуру. — Однак для старту бізнесу необхідно мати якийсь капітал. Цікаво, звідки Червоний його роздобув? Батько його дуже поважний чоловік, викладач університету, але, наскільки я знаю, у них немає таких грошей. Навіть якщо є, не гадаю, що він вкладав би їх у такий авантюрний бізнес.

— Це поки що загадка, — сказала Сара. — А твій друг Акамацу вже зі старшої школи був таким собі гуру?

Цкуру похитав головою:

— Та ні. Він був радше типом об’єктивного мирного науковця. Мав бистрий розум, глибоке розуміння речей, а коли треба, то міг сяйнути красномовністю. Однак на щодень він старався цього не показувати.