Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— О! — спохмурнів Курц. — А хіба на Другій Мінозі їх із нами не було? Треба ж щастя яке. Просто до гибелі чорненьких. Ніякої радості з них, чортові чорненькі. Можна ж спокійно стояти і дати себе застрелити. Кляті інородці. Проведи цього чоловіка!

Робард глянув на хазяїна критичним оком. Сидячи на ліжку з мундиром, накинутим на плечі, він нагадував черепаху, що одужує після хвороби: якщо треба, можна показати, але неохота. Поки адмірал не почне розводитися про свою недугу, все можна буде списати на подагру.

— Слухаюсь!

Відчинилися двері, і з подиву Робард роззявив рота. Чужинець у чужинецькій формі. З портфелем-дипломатом під рукою й трохи замисленим офіцером за плечима. Щось у відвідувачі аж волало про його чужинськість. І нарешті Робард збагнув. Він скривився від огиди. «Содоміт», — буркнув він собі під носа.

Тут узяв слово відвідувач й голосно і розбірливо промовив:

— Організація Об’єднаних Націй, Постійний комітет із багатостороннього роззброєння. Моє прізвище Мансур. У цій експедиції я — аташе, мої офіційні обов’язки — здійснювати спостереження від імені центральних держав. Ось мої вірчі грамоти.

«Ну і голос! Їй-богу, знав би менше, подумав би, що це жінка», — розмірковував про себе Робард.

— Дякую. Проходьте за мною, будь ласка. Мій адмірал почувається зле, тому прийме вас у спальні. — Робард уклонився і відступив у спальню, де з прикрістю побачив, що старий знову влігся на подушки, роззявивши рота, й тихо похропував.

— Кгхм! Адмірале! Ваша світлосте! — Затуманені очі розплющилися. — Дозвольте представити вам полковника…

— …Рейчел Мансур.

— …Рейчел Манчур, — писнув, повторивши він, — із Землі, військовий аташе із посольства! Ось його… е-е… вірчі грамоти.

Зі слабкою посмішкою Рейчел спостерігала, як ошелешений денщик підсовує дипломат адміралу.

— Яке с-с-смішне ім’я для полковника, полковнику, — промимрив адмірал. — Ви в-в-впевнені, що не… е-е… — Він одчайдушно чхнув і аж сів на ліжку. — Чорти б забрали ці пухові подушки! — гірко поскаржився він. — Чорти б забрали цю кляту подагру! На Першій Мінозі було геть усе не так.

— Що точно, то точно! — сухо зауважила Рейчел. — Наскільки я пам’ятаю, там було багато піску.

— Дуже добре, чоловіче! Багато піску, й справді багато. Голову пече сонце, по тобі зусібіч шмалять чучмеки, а навколо, ну, геть нічогісінько, що варто було би розвалити ядерною ракетою з орбіти. Під ким ви служили, га?

— Якщо чесно, то не під ким, а з ким. З воєнним трибуналом. Ситом перебирали людські рештки, шукали докази.

Робард аж посірів. Він боявся, що адмірал зараз вибухне, але старий лиш гучноголосо розреготався.

— Робарде! Поможи мені, друже. Послухайте, навіть не думав, що зустріну тут ветерана-побратима! За стіл. Мушу глянути на вірчі грамоти!

Поки вони вдвох долали ті п’ятнадцять футів чи скільки до кабінету без традиційних гірких нарікань адмірала на вартість одягу для вагітних або ретельного огляду ніг, аби переконатися, що ті не перетворилися на скло (один із його періодичних кошмарів), жіночний полковник, не ховаючись, сів у крісло для відвідувачів. Робард не зводив із нього погляду. Жіноче ім’я, високий голос, їй-богу, знав би він менше, точно подумав би, що це…

— Ерцгерцог Міхаель погодився на мою присутність із двох причин, — почулося зі сторони Мансур. — По-перше, ви повинні розуміти, що в обов’язки того, хто здійснює спостереження, входить неупереджене звітування про всі — хотілось би особливо на цьому наголосити, всі — випадки порушення договорів, підписаних вашим урядом. Ба більше, ми відчуваємо помітний брак інформації про нападника на колоніальний світ. А значить, моя присутність — це ще й запорука того, що будь-яку спробу вдатися до забороненої або злочинної зброї буде зафіксовано для подальших свідчень. Я також маю повноваження діяти як третя нейтральна сторона під час арбітражу та переговорів, обміну полоненими, припинення вогню і таким чином забезпечити цивілізований спосіб ведення війни, наскільки це реально.

— Що ж, добродію, це було дуже приємно дізнатись. Ласкаво просимо у штаб, — промовив адмірал, умощуючись в інвалідний візочок. — Радий буду поговорити з вами ще будь-якої хвилини! Ви прекрасний чоловік! Радий, що зустрів на флоті ще одного ветерана Першої Міноги. — На якусь мить обличчя адмірала набуло стривоженого виразу: — Ой, леле, воно знову ворушиться!

Мансур подарувала йому химерний погляд. Робард розкрив рота, але полковник-інородець устиг, перш ніж змінилась тема розмови:

— Воно?

— Дитятко, — зізнався Курц із жалюгідним видом. — Це слоненя. Навіть не знаю, що з ним робити. Якби його батько… — Він замовк. Од виразу обличчя адмірала проймав холодок.

— Кгхм. Гадаю, пане, зараз вам варто повернутися до себе, — холодно дивлячись на Рейчел, проказав Робард. — Його світлості час приймати ліки. Боюся, на майбутнє краще попереджати про візит заздалегідь. Знаєте, інколи на нього находить мана.

Рейчел мотнула головою:

— Я запам’ятаю це. — Вона підвелася: — До побачення, адмірале.

Розвернулася і вийшла геть.

Помагаючи хазяїну вибратися з крісла, Робард почув ясне сопрано з-за дверей:

— Чого ж ви мовчали, що маєте на борту слонів?!

Він безпорадно похитав головою. Жінки на борту флагмана Імперії, адмірали, які вважали, що вагітні, та флот, ось-ось ладний розпочати найдовший у своїй історії похід проти незнаного ворога. І кінця-краю цьому видно не було.

Громадянин Куратор був не в гуморі.

— Отже, якщо підсумувати, то флотські тебе попоганяли, але на борт свого дорогоцінного крейсера так і не допустили. У