Читати книгу - "Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко"

- Якщо у Вас є шо поїсти, - засмутився світловолосий хлопчик та ткнувся очима в траву, - я залюбки вам допоможу.

- Не проблема, - підійшла Ксенія, - ось шоколадний батончик.

Дівчина дістала зі свого рюкзака батончик, який Мілана змусила дівчину їсти. Роня та Аня також дістали з рюкзаків, хто м’яса шматочок, хто огірок, хто сухарик. Тьомка засвітився від щастя, прийняв оплату, та поклав собі у сумку, що висіла на поясі. Далі, він розвернувся на каблуках та махнув рукою, показуючи, що треба йти за ним.

Хлопець спочатку повів дітей на праву сторону від дороги. По суті загін і так все побачив, але Тьомка доповнив все поясненнями. В першу чергу діти прийшли в місто Сонця, де живуть лише діти та цим містом заправляє губернатор на ім’я Євген.

З правої сторони більш робоча територія міста. Невелике озеро, точніше частина основного озера, що проходить під мостиком дороги, запруджена рибою. Тут кожен ранок та вечір стоять рибалки та ловлять рибу. Трохи далі під лісом дві плантації з овочами та зеленню. Посередині десять невеликих наметів, де живуть основні працівники плантацій - кухари та рибалки. Між наметами їдальня для робітників. Напевно в звичайний час в парку саме тут була зона відпочинку, оскільки столів та лавок було багато. Сім’ї могли сісти, викласти свої продукти та самостійно перекусити.

Також тут розміщалися сарайчики, їх було теж не більше десяти. В одних зберігали крупи, в інших зелень та овочі. Два з них служили курятниками, оскільки діти принесли до міста Сонця курей з сусідніх селищ. Кури давали м’ясо та яйця. Загін племені Вітрів ахнув від задоволення, такої їжі вони дуже давно не куштували.

Біля дороги прямо за озером з рибою були ручні цехи. В звичайний час ці ряди були прилавками з сувенірами. Тут могли сідати хлопці та дівчата та майструвати що завгодно своїми руками. Тьомка пояснив, що в місті Сонця немає грошей, то ж між дітьми був постійний обмін продуктів на речі, речі на їжу та все в такому дусі.

Останнє, що було на правій частині, це тренувальний майданчик. Він був поряд з дорогою, яка йшла до школи праворуч. Але якщо перейти дорогу прямо, то побачиш паркан Інституту. Але про це окремо, як сказав хлопець. Діти походили по правій частині міста, та позаглядали навколо.

Зліва було більше місця та можливо це тому, що основна частина озера також була зліва. Основну територію займали три наметові містечка. Вони мали намети, що вміщували три-чотири дитини, та загальну територію з чотирьома столами та лавками. Посередині персональна їдальня. Охоронці на вході для виду, але жити в цих містечках могли не всі, хто хоче. Приймали жильців коменданти, чи за продукти та речі, чи за заслуги. Тут вже Тьомка пояснити не міг точно. Треба йти самому та розпитувати.

Між наметовими містечками були два майданчики для тренування. Вище майданчиків була велика плантація для овочів та зелені. Нижче наметових містечок, не доходячи пляжу, був також ручний цех, де діти робили своїми руками будь-які речі, що могли обміняти на продукти та їжу.

За наметами був склад, в якому зберігали продукти, птицю та речі. Ще далі відкривався ринок. Саме тут і відбувався загальний обмін всього на всього. Хоча діти могли робити обміни де завгодно та як завгодно.

Також з лівої сторони міста Сонця, але справа від озера був ресторан. Раніше це був ресторан річної та морської кухні. Та тепер він слугував їдальнею та кухнею. Оскільки ресторан був побудований на берегу озера, від нього йшли декілька причалів, де стояли катамарани та невеликі човники. Діти спокійно могли користуватись річним транспортом, як їм заманеться.

Далі від ресторану відкривалась велика територія, де нічого не було. Та вже біля дороги, що вела в село, як пояснив Тьомка, була площа. Це дійсно була велика територія, покрита шаром гравію. З усіх чотирьох сторін були маленькі будиночки. На цій площі зазвичай губернатор збирав жителів міста Сонця та щось оголошував. Також, на цій площі відбувались урочисті події, видавали розпорядження. Та головне, кожен ранок на цій площі приходили діти та могли знайти роботу. Як би дивно не звучало, але діти-рекрути приходили з Інституту, зі Школи, навіть з інших поселень та шукали робітників.

Щодо самого Інституту. Це була закрита територія, де жив губернатор та вся його свита. Це вже можна було називати окремим поселенням або племенем. Там була основна будівля губернатора, де жили діти. Там був корпус, де жили лише воїни, тобто казарма. Всі інші будинки слугували складами, сараями та іншими адміністративними будиночками. Зайти до території поселення губернатора можна було лише по запрошенню, або якщо ти воїн чи працівник самого губернатора.

З територією школи було простіше. Там була сама школа, що мала десять поверхів. В школі була їдальня, та класи перероблені під спальні, медпункт, спортзал та бібліотека. В загалом, по опису, дітям племені це нагадало Замок Вітрів. Але без генератора та всіх благ, які він надавав. На території школи була відкрита сцена, на якій найчастіше давали концерти або також проходили урочисті події.

Але саме головне на території школи, та й в усьому місті Сонця – це був стадіон. Чому? Тому що на стадіоні проводили Дитячі Ігри. Що Мілана, що інші розвідники здивувались такій назві. Що малось на увазі Дитячі Ігри? Але на цьому Тьомка загадково посміхався та просто відповідав: «Побачите самі».

Ось таким було місто Сонця, містом, де жили лише діти, місцем, де діти Столиці знайшли притулок, роботу, спокій та захист. Такий новий світ, що не скажи.