Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

Я чекав сьогоднішнього вечора, як мабуть не чекав ще жодного. Просто не міг собі знайти місця і мене це трохи дратувало. Як тільки почало сутеніти, я весь час проводив у казино. Навіть зіграв декілька разів просто для виду, щоб зайнятись чимось. Внутрішній голос казав мені, що я зійшов з розуму і поводжуся як дурний підліток. Та я намагався не слухати його. Здається, я рахував кожну хвилину, але часу пройшло надто багато. І от коли я допип свій віскі, то повернув голову і побачив її. Меліса усміхнулась та навіть помахала рукою. Я відчув, як посміхаюсь у відповідь. Чорт, точно поводжуся як підліток! Її чорна сукня так вдало облягала фігуру, була такою спокусливою… Захотілося просто зараз заховатися десь з Мелісою та зняти цю сукню з неї. Але я лише прочистив горло, коли дівчина зупинилась поряд зі мною. Але першою звернулась вона до бармена.

— Червоне вино, будь ласка. Солодке.

— Вирішила ігнорувати мене? — нетерпляче спитав.

— Чого ти такий нервовий? Сталось може щось? — вона глянула на мене здивовано та відволіклась на своє вино.

— Мелісо, зізнаюсь, я чекав на тебе сьогодні цілий день. Зі мною таке вперше.

— Ти вперше чекаєш? — вона засміялася, — не бреши, любий.

— Так. Я вперше чекаю на жінку. Зазвичай все навпаки.

— М-м-м…— вона протягнула, — і для чого мені це знати?

Кожне її слово було практично ляпасом в мій бік. Мені доводилось думати, що їй відповісти. І це мене злило та захоплювало водночас. З такою, як Меліса, нудно точно не буде. І мені це шалено подобається.

— То ти готова прийняти мої вибачення? І запрошення до ресторану?

— Знаєш, я довго думала. Всю ніч не спала. — Меліса різко розсміялася, — повірив? Звісно ж я такого не робила. Але просто щоб ти врешті відчепився від мене та заспокоївся, то так, я піду з тобою вечеряти.

— Це…приємно чути, — я натягнуто посміхнувся, бо вона знову говорила так, наче зневажає мене.

— Але цього разу місце буду обирати я. Домовились?

— Все що завгодно, — я підійшов до неї трохи ближче та знову вдихнув запах цього солодкого парфуму. Потім вказав рукою до виходу, пропускаючи Мелісу вперед. Вона пройшла повз і опинилась переді мною. А я просто не міг погляду відвести від її шалено красивої фігури. 

Меліса обрала заклад, у якому мені ще не доводилось побувати. І я сприйняв це просто як знак. Адже вона — та, яку я ще ніколи не зустрічав. І якийсь новий для мене заклад. Нас провели за вільний столик та залишили меню. Вона зробила своє замовлення майже одразу, а я ж чомусь дуже довго не міг визначитись.

— Це мій улюблений ресторан. Люблю його за спокій. Тут дуже гарно.

— Справді це так, — я оглянув мінімалістичні розписи на стінах, — часто тут буваєш?

— Як випаде нагода. З моєю роботою вільний час випадає доволі рідко.

— А ким ти працюєш?

— Я…працюю у фірмі свого батька, — мені здалось, що вона почала нервувати.

— Правда? Це цікаво. Я досить близько знайомий із…родинними бізнесами, — я знову згадав про Терезу, але цього разу яскравіший спогад моя памʼять видала про Павла.

— Але давай не будемо говорити про це. У мене відпустка, тому я хочу просто відпочити, — її карі очі знову блиснули і ніби вцілили мені в саме серце.

— А ти не місцева можливо? Я ніколи раніше тебе не зустрічав. І це дуже сумно.

— Ні, я все життя живу тут. Як і моя сімʼя. Проте, ти можливо був зайнятий своїми жінками. Тому й не бачив мене. 

— Ти ж нічого не знаєш про мене…— я вигнув брову.

— Я вже зробила висновок по тому, що ти розповідаєш.

— Мелісо, ти страшна людина, — я засміявся.

— Ти теж, Хаскі. Бачиш, я навіть імені твого не знаю. 

— Я назву тобі його в особливий момент, — майже прошепотів це, коли нахилився ближче до неї.

Але Меліса нічого не відповіла, лише примружила очі. А потім нам принесли страви і деякий час ми просто їли мовчки. Я довго обдумував, про що говорити далі. Вона здавалась мені надто розумною, щоб обговорювати з нею погоду чи ще якусь маячню. Проте й з іншими темамт варто бути обережним. Але поговорити нам не дали, бо поряд зʼявились деякі…мої знайомі. Це були ті дівчата, які чіплялися до мене вчора в моєму казино.

— О. Добрий вечір, яка зустріч, — вони обоє засміялися.

— Привіт, — я прочистив горло, дивлячись на Мелісу та нервово мнучи серветку. Вона лише спостерігала з абсолютно беземоційним виразом обличчя.

— Не думали вас тут зустріти, все ж ви любите трохи інші заклади.

— Так, але я зараз зайнятий.

— Вчора ми дещо не закінчили, памʼятаєте? Ви зашвидко від нас втекли, — одна з них поклала руку мені на плече, але я швидко забрав її.

— Я на хвилинку, — я підвівся, різко відсунувши стілець.

— Звісно, — Меліса посміхнулась. 

Я пішов з дівчатами у коридор, щоб нікому не заважати і сказав їм все, що думаю про них. Вони наче не чули мене і далі намагались звабити. Але коли мій голос став трохи суворішим, то вони врешті відчепились від мене. З полегшенням я повертався за наш столик, але побачив, що Меліси там немає. Подумав, може вона відійшла до вбиральні. Не було також її сумочки. Але коли я наблизився до столу, то побачив просто надзвичайне. Мій келих для вина був розтрощений, залишилась стояти лиже ніжка. А все скло було у моїй страві, наче його туди акуратно виклали, а потім перемішали. Я стурбовано провів рукою по обличчю. Це точно зробила Меліса і просто втекла. То ж не довго думаючи, я кинув декілька великих купюр на стіл та вискочив надвір. Спитав у швейцара, чи не бачив він, куди пішла дівчина у чорній сукні. Він вказав мені напрямок і я просто біг, як би важко це не було у цих дурних туфлях. За деякий час я побачив її. Меліса повільо йшла тротуаром, дивлячись у свій телефон. Я підійшов ближче і взяв її за руку, але натомість одразу отримав ляпаса тією ж її рукою. Я навіть не зрозумів, як вона звільнилась від моєї хватки.

— Що ти робиш!? — крикнула вона, — для чого лякаєш мене?

— Та здається, це ти кого хочеш можеш налякати, — я порухав щелепою. Щось занадто багато ударів в неї я останнім часом отримую від жінок.