Читати книгу - "Я, ти, наша ненависть, Ельма Кіраз"

Марта прокинулась від яскравих променів сонця, що світили їй прямо в обличчя. Коли вона підняла голову, то відчула, як сильно болить шия і взагалі все тіло. Вхопившись за голову, дівчина повільно підвелася. Спати на дивані ніколи не приносило їй ніякого задоволення, хоч він і був великий, але Марта весь час пролежала в одній позі. Вона оглянула кімнату, прислухалась і зрозуміла, що в будинку крім неї більше нікого нема. Повільно підвівшись, Марта пішла зробити собі кави, щоб хоч трохи прийти до тями. Вмикаючи кавоварку, дівчина дякувала сама собі, що ввечері змогла отямитися і вчасно зупинитися, поки той поцілунок не переріс у щось більше. Хоч Дмитро і ні на що не натякав, десь дівчина розуміла, що сама точно б не втрималась.

— Привіт, — раптом звідкись зʼявився Дмитро і підійшовши до Марти, поцілував її в щоку.

— Я думала тебе немає, — дівчина злегка проігнорувала цю дію.

— Так я їздив на роботу, але вже встиг повернутися. Ти взагалі годину бачила?

— Ого, — дівчина глянула на годинник Дмитра на руці, — це ж скільки я спала.

— Досить довго. Я навіть не хотів тебе будити, бо ти так солодко скрутилась під пледом.

— Мабуть треба було розбудити. Можливо тоді б мене так не боліла шия.

— Давай зроблю тобі масаж, — чоловік підійшов до Марти, але вона акуратно відійшла вбік, бо в голові досі був спогад про її непристойні думки.

— Не треба, все…все нормально.

— Що з тобою? — здивовано спитав чоловік, — невже ти знову мене боїшся? Думав, після вчорашнього вечора все змінилося.

— Та ні, я просто…— Марта опустила очі, щоб підібрати якісь слова, — просто вже дуже пізно. А мені треба на роботу.

— Ну тоді я тебе відвезу.

— Я сама доберуся, справді. У мене ще є купа справ, вибач, — дівчина хотіла поцілувати Дмитра в щоку, але все-таки зупинилася, — ще побачимось.

І швидко пройшовши до передпокою, Марта витягла з шафки свою куртку та одягнувшись, вибігла на вулицю. Вона тікала від самої себе і власних думок, адже вчора відчула потяг до Дмитра, що страшенно злякало її. Це було щось незрозуміле, хоч і приємне. Але розум продовжував натякати, що це неправильно. Пройшовши деякий шлях до зупинки громадського транспорту, вона встигла трохи змерзнути, але автобус приїхав одразу, чому дівчина була неймовірно рада. В дорозі Марта ще встигла подрімати, а вже коли підходила до крамниці, то побачила, що вона відчинена. Набравши побільше повітря і зібравшись з думками, дівчина зайшла всередину. Востаннє з Ритою вони бачились ще тоді, коли Марта приходила додому, то ж зараз в неї навіть трохи трусились коліна.

— Привіт, — невпевнено сказала Марта.

— Привіт, — не підіймаючи голови відповіла Рита, продовжуючи щось писати у своєму блокноті.

— Як ти? Давно не бачились…

— Нормально. Вирішила, що магазин не може бути так довго без власниці.

— Я трохи виходила працювати. Заробити вдалося небагато, але хоч щось.

— Так я бачила, дякую, — продовжила холодно говорити старша сестра.

— Рито, ти ще довго будеш ображатися? Я сказала тобі абсолютну правду.

— Я не хочу про це говорити, — сестра вперше за розмову підняла швидкий погляд на Марту і далі продовжила щось писати.

— А я хочу. Тому що ти все зовсім не так зрозуміла. Ще й маму підключила до цього всього. От такого я зовсім від тебе не чекала.

— Ну а чого ти чекала!? — Рита голосно кинула ручку на стіл, — мені потрібна була підтримка, де ж я мала її шукати? Завжди це була ти, але в цій ситуації ніж в спину був саме твій.

— Ти взагалі чуєш себе? — Марта засміялася, — так, те що ти бачила, справді було. Але це була така ж підтримка, про яку ти зараз говориш. В той момент я говорила йому про тебе, захищала тебе і вже просто не втрималась, розплакалась. Бо я люблю тебе і вкотре хотіла захистити від нього.

— Захистити обіймами? — Рита підняла одну брову і підійшла ближче до Марти.

— Ти не уявляєш, як мене ображає вся ця ситуація та твоя поведінка. Бо ти зараз схожа на підлітка.

— Знаєш, я б дуже хотіла тобі вірити. Але на жаль, реальність зовсім інакша.

— Та яка в біса реальність!? — голосно сказала Марта.

— А така, люба сестричко, що як тільки ти зайшла сюди, то по всій крамниці одразу ж рознісся запах одеколону Дмитра. Повір мені, я дуже добре знаю цей аромат і де він його купує. А здається, коли ти «захищала» мене своїми обіймами, одяг у тебе був інакший, — Рита виплюнула ці слова Марті в обличчя.