Читати книгу - "Конкістадор"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Трава 12
Ми вирушили в путь на світанку, прихопивши провіанту на п’ятдесят днів, і я гадав, що цього часу стане, щоб дістатися землі на тому боці моря. Після прикрих хвилин, яких я зазнав через командира канібів, я вирішив більше не наближатися до островів. Жарт, на жаль, виявився не зовсім безневинним: згодом я дізнався, що покуштував м’яса сигуайського вождя, саме того, що впав з плечей свого ад’ютанта, тікаючи. Моєму шлункові та моїй совісті довелося сутужно: ось як я подякував йому за гостинність, як віддячив за всі втіхи кокомордану!
Касик канібів відпустив нас, усвідомлюючи, що краще жити у мирі з підданими Уїцилопочтлі, аніж пізнати на собі всю потужність Теночтитлана. Поза тим, прагнучи розпрощатися по-доброму, вождь наділив нам чимало хліба, який роблять з юкки, котру наші господарі називали «касабе», вельми слушно для нас, адже такий хліб може зберігатися тривалий час, зовсім не псуючись. Моя команда зібралася геть уся, трюм було заповнено необхідними припасами, палубу відремонтовано, витесано нове весло. Звісно, всіма неприємностями, які спіткали нас у подорожі, ми мали завдячувати двом членам команди, утім, тепер команда справді згуртувалася. Усі переконалися, що вороги та небезпека чатують зовсім не на нашій палубі.
Очерет 13
Острови лишилися позаду. Обрій знов обернувся на широке викінчене водне коло. Віднині ми нічого не знали про світ навколо нас. Ніхто раніше не запливав далі за острів Кіскея. Принаймні такої подорожі у літописах не збереглося, тож не було й мапи, яка б підказала, що чекає на нас попереду. Попри те, я не мав сумніву, що наша Земля — кругла: якщо ми нічого не зустрінемо на своєму шляху, то, зробивши повний оберт, повернемося до західної окраїни володінь мешиків. За моїми міркуваннями, землі Ацтлану, якщо вони справді існують, — мали б знаходитись ближче на схід, ніж на захід, отже, у нас попереду — ще довший шлях; радше за все, на нас ще раніше чекали інші береги.
Окрім Маоні, мало хто з команди ясно розумівся на моєму плані. Після численних пояснень і безлічі експериментів з круглими плодами та іншими кулястими об’єктами, котрі лишень знайшов у нас на борту, я усвідомив, що не в змозі довести своїй команді, що, утримуючи курс на схід, ми досягнемо заходу, тож я вирішив надалі не марнувати часу на зайві розмови. Мої люди просто втішалися думкою про повернення додому — чи то зі сходу, чи із заходу — байдуже. Для мешиків головною принадою, яка змушувала їх веслувати, була мрія стати володарями земель, які нам ще належить завоювати. А от уастеків, навпаки, гнало вперед відчуття свободи — для них наша подорож була способом уникнути жорстокого гніту, який поневолював їх на батьківщині. Донині всі ці міркування не суперечили уявленням моєї команди про те, як влаштовано світ: більшість мешиків та уастеків вважали, що щойно ми дістанемось закрайка горизонту, впадемо у прірву. Решта вірила в існування лихого бога моря, котрий буцімто заборонив людям втручатися у його володіння. Дехто навіть згадав про Амаліналлі — Великий смерч на кшталт ока, навколо якого вода закручується у нещадну спіраль, котра впивається у Землю до самої глибочіні, змішуючись з киплячою лавою у самому центрі світобудови.
Я точно вмів визначити, коли жага до слави поступалася місцем найгіршим передчуттям — і навпаки. Коли ми йшли спокійним морем, усі душі сповнювалися сподіваннями на краще, і розмовляли ми про багатства, що на нас чекають. Та варто було морю лише трохи збуритися, коли хвилі гойдали корабель з боку в бік, як на палубі запановувала гнітюча тиша, обличчя полотніли, як у мерців, темні вірування моїх веслярів втілювались у їхніх молитвах про заступництво будь-яких богів. Але ми досі гадки не мали про справжню лють, на яку здатен Повелитель морів.
Як я вже казав, у кожного члена команди були власні причини вирушити у цю небезпечну подорож. Уастеків провадило вперед прадавнє прагнення свободи, непохитне бажання звільнитися від гніту завойовників, мрія про втечу у майбутнє — незбагненне, але все-таки не таке зловісне, як їхнє нещодавнє минуле. Мешиків же, окрім прагнення втекти з ув’язнення, скеровувало честолюбство: вони прагнули не лише стати володарями відкритих земель, а й оповитися величчю володарів,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конкістадор», після закриття браузера.