Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

До будинку, де знаходиться моя квартира, я приїхала рівно о третій годині ночі. Місяць продовжував заливати все срібним світлом. Це виглядало романтично, але не для мене - кортіло скоріше лягти спати та забутися міцним сном, але знала, що це поза реальністю. Вдома на Ліну чекає злий чоловік, який зараз стане моралі читати та допитуватися, де вона ходила.

Так і було. Коли я відчинила двері, то на кухні сидів знервований Ральф Лауда. Він говорив по телефону, а коли побачив мене, то замовк. Смартфон впав на стіл, а його тіло моментально підійнялося.

Я чекала. Що він буде робити? Почне кричати? Однак його вигляд навіював на мене страх. Чоловік виглядав, як розлючений лев.

- Привіт, - сказала я, наче нічого не сталося.

Лауда застиг. Він не очікував такої реакції від мене.

- Чого мовчиш? - запитала я, підійшовши до кухонного стола, де стояв фільтр. Я налила собі з нього воду в білу чашку та стала жадібно пити. Мій чоловік не давав про себе знати. Нагадував рибу.

- Щось не так? - знову вимовили мої вуста, коли я допила до дна.

- Ліно, ти не маєш совісті! - нарешті прорізався у мого чоловіка голос.

- Що ти маєш на увазі? - підняла я брови.

- Де ти була? - проігнорував він моє запитання та підійшов до мене так близько, що я стала відчувати його подих.

- Гуляла, - збрехала я, бо навіть не думала говорити правду.

- Та невже? І навіть не здогадалася нічого мені сказати? Просто вийшла з будинку та подалася геть?

- Так, - дивилася я у його світлі очі.

- Невже я для тебе нічого не значу?

- Значиш, - брехала я.

- Тоді, де ти була і чому від тебе смердить цигарками?

Я усміхнулася. На язику стояла чесна відповідь, яка б розбила йому серце, але довелося брехати.

- Я поїхала за місто, де сиділа на березі та палила, поки не закінчилися всі цигарки у пачці.

- Навіщо?

- Мені так захотілося, - усміхнулася я.

- Чому я тобі не вірю?

- Не знаю.

- Якщо це навіть правда, то я не розумію навіщо ти так чиниш зі мною? Я ледве не посивів! Я не знав, що вже думати... Ліно, я тебе люблю та не переживу, якщо з тобою щось станеться. Ти це розумієш?

- Так, - махнула я головою. - Вибач мені.

Лауда скривився та затулив обличчя руками.

- Що не так? - запитала я, помітивши його таку реакцію.

- Ти така проста, - істерично говорив він.- Після того, що сталося, ти просто говориш мені - вибач. Невже я не заслуговую пояснень? Має ж бути причина твоїй поведінці?

- Я не хочу про це говорити, - сказала, різко розвернувшись, але Ральф схопив мене за руку та не дав мені піти.

- Ліно, ти нікуди не вислизнеш, поки ми не поговоримо, - суворо говорив мій чоловік.

- Відпусти мене! Ти робиш мені боляче.

Але він тримав руку. Вчепився, як п'явка до плавця у річці. Не вистачало, щоб тільки став пити кров. Однак було зараз гірше - рудий ставав сильніше стискати, поки я не закричала не своїм голосом. Тільки тоді його рука відпустила мене, а я з плачем подалася до спальні, де зачинилася. Лауда звісно зрозумів, що перегнув палицю та став верещати слова вибачення під дверима.

Проте мені не хотілося його чути. У той час я намагалася додзвонитися до Євгенія, але він не брав трубку, що більше мене засмучувало, адже мені хотілося його почути...